Порівняно з 1996 роком площа сільськогосподарських угідь зменшилася в 2001 році у товаровиробників Лісостепу на 1161,2 тис. га, а ріллі – на 826,8 тис. га. Такі зміни відбулися внаслідок передачі земель у власність та надання в користування громадянам для ведення особистого підсобного господарства, відведення для несільськогосподарських потреб.

Одним із досягнень земельної реформи є розвиток особистого підсобного господарства, садівництва, городництва. Ця категорія землеволодінь займає 1777,4 тис. га сільськогосподарських угідь і в сучасних умовах домінує в зоні Лісостепу щодо забезпечення населення основними продуктами харчування. Проте не слід переоцінювати успіхи підсобного сільськогосподарського виробництва, особливо в перспективі. Адже ці господарства дуже дрібні, базуються переважно на ручній праці. Лише незначна їх частина з часом може трансформуватися у товарні виробництва. Крім того, збільшення площ цієї категорії господарств не забезпечило адекватного зростання обсягів виробництва.

У сільському господарстві поряд із землею і засобами виробництва необхідним виробничим ресурсом, як і в інших галузях економіки, є праця. Носіями здатності працювати виступають трудові ресурси. Соціальну їх суть становлять люди у певних виробничих умовах, а економічну – робочий час, необхідний для виконання суспільно корисної праці.

Потрібно розрізняти поняття “трудові ресурси” і “робоча сила”. Трудові ресурси – ширше поняття, що включає деяку частину запасів праці, яка не бере участі в процесі виробництва. Вони складаються з таких категорій людей: фактично зайняті в усіх сферах соціально-економічної діяльності, включаючи домашнє та підсобне господарство; непрацюючі люди працездатного віку; зайняті професійною підготовкою.

Соціальну природу суспільства визначає робоча сила, що реально функціонує в процесі виробництва; це основна частина трудових ресурсів. Решта становить потенційну робочу силу, яка може брати участь у виробництві продуктів та наданні послуг.

Формування і використання трудових ресурсів у сільському господарстві має свої особливості. З розвитком продуктивних сил абсолютно зменшується чисельність працівників у галузі.

Природною основою формування трудових ресурсів сільського господарства є сільське населення (табл.1.6.). За 1970 - 2000 роки, його чисельність зменшилася в Україні на 5,7 млн. чоловік, або на 26,5%, а у Лісостепу - на 3,2 млн. чоловік, або на 35,1%.

Найшвидшими темпами чисельність сільського населення скорочувалося за аналізований період у Сумській, Хмельницькій та Вінницьких областях – відповідно на 46, 43 і 42 %, а найповільнішими – в Чернівецькій (3,8%), Тернопільській (27,4%) і Харківській (29,2%) областях. У результаті чисельність сільського населення в Лісостепу України на початок 2001 року становила 5 млн 912,8 тис. чоловік. Найбільше сільського населення проживає у Вінницькій (922,1 тис. чоловік.) та Київській (744,8 тис. чоловік.) областях.

Щорічне абсолютне й відносне зменшення чисельності сільського населення у досліджуваній зоні, як і в Україні загалом, є наслідком недоліків у використанні досягнень науково-технічного прогресу та антисоціальної стосовно селян аграрної політики. Впродовж більш як 80 років село було і залишається не тільки економічним, але й демографічним донором міст України та республік колишнього Радянського Союзу, а в останні роки ще й країн далекого зарубіжжя.

1.6. Динаміка чисельності сільського населення по областях Лісостепу (на початок року)

Мігранти села – переважно люди активного віку, в основному молодь, у процесі відпливу виносять із сільськогосподарського та інших виробників АПК робочу силу й одночасно переносять із села в місто потенційну народжуваність, демографічний потенціал.

Міграція населення із села в місто, як і міграція його з міста в село, природний процес. Але негативним у ньому є те, що велика частка мігрантів із села – людей молодого віку – призводить до порушення необхідного статево-вікового складу сільського населення та погіршення якісної характеристики робочої сили сільської місцевості. До того ж міграція сільського населення посилюється через незадовільні соціально-побутові умови життя у багатьох селах.

Інтенсивний відплив сільської молоді через незадовільні умови трудової діяльності й проживання в сільській місцевості активізував негативні демографічні процеси. Зростає кількість розлучень, зменшується кількість – шлюбів та народження дітей у селах. Водночас смертність і старіння сільського населення набули небачених темпів. Зумовлена цим кризова демографічна ситуація звузила природну основу відтворення жителів села, спричинила погіршення їхніх якісних параметрів і зниження трудового потенціалу, особливо зайнятих в аграрній сфері.

Аналіз свідчить, що абсолютне скорочення чисельності сільських жителів у Лісостепу відбувається, головним чином, внаслідок інтенсивного зменшення їхньої демографічної основи – дітей віком до 15 років. Протягом 1970 – 2001років кількість їх скоротилася більш, як на третину; на третину зменшилася кількість осіб працездатного віку, майже кожний третій житель села – пенсіонер за віком. Таким чином, структурно-динамічні зміни чисельності сільського населення досліджуваної зони відбуваються у двох протилежних напрямах: з одного боку, зменшується кількість дітей, підлітків та осіб працездатного віку, а з другого - зростає кількість пенсіонерів (табл.1.7.). Отже, сільське населення швидко старіє, звужується демографічна основа його відтворення. До того ж темпи цих динамічних змін набули стабільного, тенденційного характеру.

1.7. Демографічне навантаження сільського населення працездатного віку по областях Лісостепу (на 1000 чоловік працездатного віку припадає непрацездатних)

Абсолютне скорочення чисельності сільського населення призводить до обезлюднення і руйнування поселенського потенціалу Лісостепу. Протягом 90–х років лише в Харківській області призупинили своє існування понад 90 сільських населених пунктів. Основною складовою економічної кризи у сільській місцевості Лісостепу є різке зниження народжуваності. За 1990 – 2001роки абсолютна кількість народжених зменшилася на 47 тис. чоловік, або на 36%.

Основна причина зниження народжуваності до рівня, який не забезпечує навіть простого відтворення сільського населення, полягає в тому, що задоволення тут потреби у дітях, материнстві та батьківстві конкурує з низкою