Програма державної підтримки підприємництва в Україні включає: 1) формування правової бази розвитку і підтримки підприємництва та державного регулювання підприємницької діяльності; 2) фінансово-організаційну підтримку; 3) забезпечення матеріальних умов розвитку підприємництва; 4) інформаційну підтримку; 5) підтримку зовнішньо-економічної діяльності підприємництва; 6) наукове і кадрове забезпечення підприємницької діяльності; 7) організаційне забезпечення державної підтримки розвитку підприємництва.

Організаційною формою малого бізнесу, насамперед, є малі підприємства в усіх галузях народного господарства на основі будь—якої форми власності. У світовій практиці “малим” називають підприємство з невеликою кількістю зайнятих у ньому працівників. Так у США до цього типу належать підприємства з кількістю працюючих до 500 осіб, ФРН — до 49, Японії — до 30. В Україні офіційно встановлені такі розміри малих і середніх підприємств: у промисловості та будівництві — з кількістю працюючих до 200 осіб, науці — до 100, в інших галузях виробничої сфери — до 50, невиробничої — до 25, у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. У практиці межі між малими і середніми підприємствами чітко не визначені й стосовно до них використовують термін “малий бізнес”.

У сільському господарстві представлені ті підприємства малого бізнесу, які займаються виробництвом, переробкою і технічним обслуговуванням сільськогосподарської техніки, наданням лізингових послуг, випіканням хліба. До малих підприємств відносять також фермерські та особисті підсобні господарства.

Відповідно до чинного законодавства України мале підприємництво може здійснюватися у будь-яких організаційних формах за вибором підприємця. Отже, організаційна форма підприємства передусім залежить від його засновника.

В Україні малі підприємства можуть створюватися: а) громадянами, членами сім’ї та іншими особами, що спільно ведуть трудове господарство; б) державним, орендними, колективними, спільними підприємствами, організаціями, товариствами, асоціаціями тощо; в) державним органами, які уповноважені управляти державним майном.

Малий бізнес в Україні набув різних організаційно-правових норм: індивідуальне (одноосібне) володіння, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, товариство командитне.

Останніми роками у нас почали створюватися змішані товариства. Товариство змішане (англ. Mixed capital company) — це: 1) підприємство із приватними й державними капіталами; 2) підприємство, капітал якого належить підприємцям (юридичним та фізичним особам) або державним установам двох і більше країн.

Кожна із названих основних форм організації бізнесу має свої переваги й недоліки, і лише з урахуванням їх та конкретних умов підприємництва можна віддавати перевагу тій чи іншій формі. Найпростішою формою є одноосібне володіння, юридична процедура початку функціонування якого, як правило, обмежується реєстрацією й виконанням деяких інших формальностей. Тут спрощений облік, оскільки прибуток фірми — це прибуток її власника. Вихід одноосібного власника із бізнесу не потребує ніяких юридичних процедур.

Основні форми організації бізнесу різняться між собою здатністю добувати початковий капітал для ведення справи. Так, джерела капіталу для одноосібного володіння, як правило, обмежуються особистими збереженнями, позичками в родичів, у банку та ін.

Один із способів добування капіталу — залучення одного або більшої кількості партнерів. Але дієвішим способом добування капіталу є інкорпорація — залучення нових співвласників.

Згадані форми бізнесу розрізняються рівнем відповідальності за нього: борги та юридичні рішення. При одноосібному володінні власник особисто відповідає за всі зобов’язання фірми: у разі банкрутства кредитори саме йому пред’являють позов на його майно, щоб сплатити борги. Власник також відповідає за всі юридичні рішення проти фірми, які можуть бути наслідком помилок або недбальства у його роботі чи працівників фірми. Власники можуть захистити себе від подібної відповідальності страхуванням бізнесу, але останнє обходиться недешево.

Для товариства відповідальність є ще більшою проблемою. Тут кожен із компаньйонів несе відповідальність за борги чи помилки не лише свої, але й за решти компаньйонів також. Тому страхування для товариства дуже важливе, на що витрачаються значні суми грошей.

В організаційних формуваннях бізнесу управління, зокрема контроль за рішеннями, носять різний характер та складність. При одноосібному володінні він простий і для нього характерний самоконтроль. У товариствах функція контролю складніша, і багато з них банкрутують саме тому, що компаньйони не можуть досягти згоди щодо критеріїв оцінки рішень, які приймаються.

Нарешті, за різних організаційних форм бізнесу по-різному розв’язується проблема оподаткування. Ситуація з податками найпростіша при одноосібному володінні, де дохід та збитки позначаються на розмірі державного та місцевих податків володаря, який їх і сплачує. Проста процедура оподаткування в компаніях: усі прибутки і збитки партнерів надходять до власників як індивідуальні відповідно до угоди з партнерами. Інша справа у корпораціях, де може мати місце подвійне оподаткування: оподатковується дохід корпорацій, а при виплаті дивідендів утримується податок із власників акцій.

Будь-яке мале підприємство — це самостійний господарський статутний суб’єкт, який діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, має права юридичної особи й здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп зі своїм найменуванням і товарний знак, користування яким є винятковим правом підприємства й підлягає юридичному захисту. Здійснює різноманітні види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У своїй роботі підприємство керується законами України, статутом, затвердженим його засновниками та засновницьким договором.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу