реалізація ефективної політики щодо розвитку депресивних адміністративних районів; –

розвиток соціальної, інженерної, транспортної інфраструктури шляхом зміцнення матеріальної бази підприємств і установ цих видів інфраструктури та нарощення потужностей до нормативних.

Суть та умови науково-технічного розвитку.

Основою НТП є оновлення економічного і соціального життя. НТП змінює підходи до РПС, створює можливості для розв’язання галузевих господарських проблем, для комплексного розвитку господарства.

Під впливом НТП з’являються нові фактори РПС, які залежать від територіально-економічної структури. При збільшенні факторів відбувається зміна їх значимості. Значно зросло значення сировинного фактора. Істотних змін зазнали транспортний та сировинний фактори. Велике значення має екологічний фактор. Сільськогосподарське виробництво значно відстає від промисловості за рівнем матеріально-технічної оснащеності. У розміщенні продуктивних сил перспективною є ідея створення науково-технічних парків і технополісів.

Державна реґіональна науково-технічна політика спрямована на збереження та відтворення наукового, технічного й інтелектуального потенціалу реґіонів, створення сприятливих умов для його ефективного використання в загальнонаціональних інтересах. Її реалізація зумовлює потребу: –

активної державної підтримки бюджетних науково-дослідних та проектно-конструкторських установ, запровадження дієвих стимулів для творчої діяльности наукових працівників з метою збереження провідних кадрів; –

посилення впливу, у тім числі фінансового, місцевих органів влади на ведення наукових досліджень та впровадження їхніх результатів у практику господарювання; –

посилення ролі реґіональних наукових центрів Національної академії наук України в координації наукових досліджень, практичному використанні науково-технічних розробок; –

визначення пріоритетних напрямів розвитку науково-технічного потенціалу реґіонів, створення сприятливих умов для інновацій;

сприяння нарощуванню наукоємної продукції в реґіонах та підвищенню її конкурентоспроможности на світовому ринку.

Гуманітарна політика

Державна реґіональна гуманітарна політика покликана забезпечити духовний розвиток суспільства, поліпшення його морального стану і фізичного здоров’я, формування національної свідомости, відродження мови, освіти і культури українського народу, розвиток культури національних меншин та їхнє повноцінне входження в політичне, духовно-інтелектуальне та інформаційно-комунікативне життя нації, відтворення етнокультурної самобутности реґіонів.

Головні напрями реалізації гуманітарної політики такі: –

державна та реґіональна підтримка гуманітарної сфери, створення необхідних умов для творчих працівників, митців, діячів культури; –

активізація дій органів влади всіх рівнів щодо відродження історичної пам’яті, мови і культури українців як корінної нації; –

всебічне сприяння розвитку культурної самобутности національних меншин, їхнє активне залучення до державотворчих процесів; –

забезпечення гарантій прав громадян на свободу віросповідання, міжконфесійного миру і злагоди в реґіонах; –

сприяння розбудові національної системи освіти з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя та специфіки реґіонів; –

створення сприятливих економічних умов для розвитку книговидавничої справи, збільшення частки україномовних видань; –

запровадження дієвих механізмів фінансової підтримки функціонування закладів культури (музеї, театри, бібліотеки); –

збереження та примноження історико-культурних пам’яток у реґіонах, активне сприяння поверненню культурних цінностей українського народу; –

створення необхідних умов для поліпшення фізичного здоров’я населення, розширення його доступу до занять фізкультурою і спортом.

Реалізація державної реґіональної політики передбачає поетапне досягнення її цілей та завдань. На першому етапі (до 2002 р.) потрібно ліквідувати лімітуючі чинники і створити передумови для відтворення соціально-економічного потенціалу реґіонів, активної структурної перебудови і переходу до позитивної динаміки економічних процесів.

На другому етапі (2002-2004 рр.) політика реґіонального розвитку повинна забезпечити подолання економічної кризи і створити умови для поступового нарощування темпів соціально-економічного зростання.

Третім етапом (2005-2010 рр.) передбачено створення умов для стабільного розвитку та збалансованого відтворення соціально-економічного потенціалу реґіонів, сформування ринкової моделі функціонування економічної системи, що забезпечить активну мотивацію до трудової та підприємницької діяльности, високі соціальні стандарти проживання населення, рівноправне партнерство у світовому співтоваристві.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Шаблій О. Деякі питання методології і теорії макрореґіоналізації України // Вісн. Львів, ун-ту. Сер. геогр. – 1999. – Вип. 24. – С. 4.

2. Поповкін В.А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. – К.: Наук. думка, 1993. – 220с.

3. Дзенис З.Е. Методология и методика социально-эконом-географических исследований. – Рига: Зинатне, 1980. – 262 с.

4. Адміністративно-територіальний устрій України крізь призму інтересів Регіонів та держави: Тези допов. міжреґіон. конф. “Регіони в незалежній Україні: пошук стратегії оптимального розвитку”. Харків, 1994. – Харків, 1994. – С. 5-6.

5. Соціально-економічна географія України: Навч. посібник / За ред. проф. О.І. Шаблія. – Львів: Світ, 1994. – 608 с.

6. Поповкін В.А. До концепції державної реґіональної економічної політики. – К.: НІСД, 1995. – С. 58.