Реферат - Економіка країн Близького та Середнього сходу
24

Структура експорту нафтодобуваючих та нафтоімпортуючих країн істотно відрізняється. Так, не менш ніж 70% експортних доходів (Саудівська Аравія - 89,7%, Іран - 92,5%, Ірак - 96,8%, Оман - 8,9%, Кувейт - 84,1%, Катар - 70%) головних експортерів нафти та газу на світовий ринок припадало на паливні ресурси. При цьому частка продукції обробної промисловості цієї групи країн коливалась від 1,7% в Іракові до 13,7% - у Кувейті. Нафтоімпортуючі країни регіону чи ті держави, що вивозили нафту в обмежених масштабах (наприклад, Сирія), мали більш диверсифіковану структуру експорту: в його загальному обсязі питома вага продукції обробної промисловості становила: в Ізраїлі - 87,5%. Кіпрі - 59,0, Йорданії - 45,7, Сирії - 42,6, Туреччині - 67,9, Ємені -33,6%. Значна частка експорту припадала на продовольство та сільськогосподарську сировину: Ізраїль - 10,2%, Кіпр - 38,6, Йорданія - 16,5, Ліван - 30,5, Сирія - 15,4, Ємен - 56,2%.
З 1950 по 1991 р. середньорічні темпи росту експорту країн Близького та Середнього Сходу досягли 13,5%, що в цілому дещо вище від загального світового показника (11,3%) та даних по країнах, які розвиваються (11,1%) Більш високими темпами зростав експорт нафтоекспортуючих країн. Цілком зрозуміло, що найвищі щорічні темпи зростання експорту країн Західної Азії мали місце в період світової енергетичної кризи (1970- 1975 pp. - 58,2% щорічно). Останнє десятиріччя (1980- 1990 pp.) позначилося різким скороченням загального обсягу експорту країн регіону - 7% на рік. Існує велика залежність експортних доходів держав Близького та Середнього Сходу, їхньої частки в світовому експорті і економічного розвитку в цілому від кон'юнктури світового ринку паливних ресурсів. Тому динаміка експорту й імпорту, їхня частка у світовому товарообороті протягом останніх десятиріч зазнавали різких коливань. У 80-ті роки, коли падали ціни на нафту, почалося скорочення загального обсягу експорту нафтовидобуваючих країн. Про це свідчать наведені нижче дані щодо частки країн регіону у світовому експорті та імпорті (%):

Великі розміри нафтових доходів, що одержували краї-ни-постачальники вуглеводів, істотно підвищили роль Близького та Середнього Сходу у світовому господарстві. Більше десяти років вони активно виступали як власники значних валютно-фінансових ресурсів і як експортери капіталу в промислове розвинуті держави та країни, що розвиваються. На початку 80-х років на нафтоекспортуючі держави в цілому припадало майже 1/5 депозитів на євровалютному ринкові. Через десятиріччя, внаслідок негативних тенденцій у розвитку їхньої зовнішньої торгівлі, ці показники знизились. У 1991 р. офіційні інвалютні резерви країн-експортерів нафти складали 5,5%.
ЕКОНОМІКА КРАЇН РЕГІОНУ ДО 1973 Р.
Вся історія незалежного розвитку близько-, середньосхідних країн пов'язана з нафтою. Ті досягнення, які мали місце в цей час в економічній сфері, були пов'язані насамперед з унікальним становищем регіону в світовому господарстві в умовах домінування нафти в структурі світового паливно-енергетичного балансу.
В період розвитку, не пов'язаний із видобутком нафти, країни Близького та Середнього Сходу були периферією Вдового господарства із слабко розвинутими продуктивними силами та відсталими виробничими відносинами. Головними галузями були, залежно від природних умов, кочове скотарство на натуральній основі, екстенсивне дрібнотоварне землеробство, ремесло, рибальство, видобуток перлів, примітивне суднобудування.
Відкриття і розробка нафтових родовищ на Близькому та Середньому Сході почались у 30-ті роки XX ст. Одним із перших було відкрите родовище нафти в районі Багдада, по річці Тигр. Промисловий видобуток нафти почався у Бахрейні (1934 p.), Саудівській Аравії (1938 p.), в інших країнах після Другої світової війни: у Кувейті - 1946 p., Катарі - 1949 p., Абу-Дабі - 1962 p., Омані - 1967 p., Дубаї -1969 p., ПІарджі - 1978 р. Звичайно, початок видобування нафти в регіоні не був пов'язаний із внутрішніми потребами близько-, середньосхідних країн, а зумовлювався попитом світового господарства. Оскільки ці країни не мали можливості самостійно видобувати нафту, то розробка її почалася за участю іноземного капіталу й іноземної робочої сили.
Концесії на увесь цикл робіт - від пошуків нафти до її видобутку та експорту - були розподілені між вісьмома "головними" нафтовими компаніями: американськими - "Ексон", "Мобіл", "Галф", "Тексако", "Сокал", англійською - "Бритиш петроліум"; англо-голландською - "Роял - Датч - Шелл" і французькою - "Компані франсез дю петроль", які підписали між собою угоду про принципи управління світовою нафтовою промисловістю, що почала діяти з 1934 р. Фактично ця угода передбачала незмінність розподілу ринку нафти між її учасниками, починаючи з 1928 р. Компанії Міжнародного нафтового картелю (МНК) одержували нафту за концесійними угодами, а експортували її за довгостроковими контрактами своїм відділенням (до 70% експорту), або ж самостійним переробним компаніям. Для кожної компанії картелю визначалась експортна квота і передбачалось, що вони не будуть прагнути збільшувати її за рахунок інших його членів. Рівень цін встановлювався МНК односторонньо за системою "галф-плас", що давало змогу протягом значного періоду утримувати відносно низькі та стабільні ціни на сиру нафту.
Це був перший етап функціонування світового ринку нафти, який характеризувався нафтомістким розвитком світового господарства. Відбувалося постійне зростання попиту великої промисловості на енергетичну сировину, запаси якої були зосереджені головним чином у країнах, що розвиваються. Споживання нафти в 1950 - 1972 pp. зростало на 7,5% щорічно, набагато випереджаючи темпи зростання ВВП світового господарства. Прибутки нафтових компаній базувались на підтриманні відносно низьких цін на сиру нафту. У 40-х роках довідкова ціна на Саудівську нафту складала 1,43 дол. за бар. Таке штучне заниження цін

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8