Наступною проблемою виявилась контрабанда в Україну. Ціна, що висвічувалась, була занадто привабливою. Країни, що нас оточують, теж мають розвинений аграрний сектор, продукцію якого треба реалізовувати. Тому 6 тисяч кілометрів досить "прозорих" кордонів нашої держави неспроможні стримати потік контрабандного товару.

Для аграрного менеджменту на найвищому державному рівні настали не найкращі часи. В 2002 році не були відпрацьовані "правила гри" для того, щоб виправити ситуацію. На превеликий жаль, залишається обмаль часу: бюджетний процес 2004 року починається в травні. Тож за короткий час необхідно відпрацювати абсолютно нові підходи для того, щоб сільське господарство, яке є для України локомотивом розвитку інших галузей, нарешті міцно стало на свої ноги.

В Росії сьогодні з-за кордону завозяться за безцінь колосальні обсяги продуктів харчування - на ЗО млрд. доларів на рік, і на 3 млрд. доларів Росія приростає щороку, завозячи їх. Населення ж України втричі менше, ніж в РФ, а в нашу державу завозилися харчі на суму 200 млн. дол. І там не стоїть питання розвитку сільського господарства як такого, бо сьогодні Росія вже пересичена тим, що завозить. Російський уряд прийняв рішення з 1 квітня цього року квотувати завезення продукції з країн ЄС, США, Бразилії. Нонсенс, але з Бразилії завозити товари в Росію дешевше, ніж купувати в пас! Наша частка з ЗО млрд. дол. (а ми звикли до думки, що Україна завжди була годувальницею матінки - Росії) -640 млн. дол., або всього 2,3%. Тобто російський ринок для українського виробника майже втрачений, а інших ринків ми не маємо.

Але є внутрішній ринок, який ще має велику мотивацію: від рівня споживання 1990 року, зокрема тваринницької продукції, про яку перш за все йде мова, ми відстаємо майже вдвічі. Це означає, що наш народ, по великому рахунку, недоїдає. І чисельність товарів на прилавках продуктових магазинів, і їх різноманітність доступні далеко не кожному: лише 20% населення спроможне споживати все, що сьогодні є, а 80% - це споживчий кошик занадто обмежених можливостей.

Вихід з цієї ситуації – в тому, щоб сформулювати “правила гри”, вступаючи в СОТ – Світову організацію торгівлі. Це – елітний клуб, членами якого нині вже є 147 країн – 95% держав світу, які живуть і працюють за єдиними стандартами, зрозумілими “правилами гри” і прозорими схемами. Ми, не будучи членами СОТ, виходимо на світові ринки як пірати і руйнуємо якісь схеми, наражаючись то на антидемпінгове розслідування, то на інші прикрощі на високому рівні. З вступом до СОТ повністю лібералізується зовнішня торгівля, інакше кажучи - відкриваються кордони. Якщо зараз, до всіх існуючих в галузі проблем, ще й відкрити кордони (так, як того вимагають правила СОТ) - наше сільське господарство може потрапити в глухий кут. Тому світовою практикою є дотування сільськогосподарської продукції. Але кого дотувати, за що дотувати, який вид продукції і в яких зонах? На це вже звернули увагу дехто з науковців, зокрема ННІ бізнесу Національного аграрного університету. Але це ще не науково обґрунтований розрахунок, не фундаментальний труд, який можна взяти в руки і сказати: Так, в зоні Полісся ми будемо дотувати пшеницю, яка зараз загинула повністю. Варто це робити, розорюючи болота, торф'яники і піщаники."

Україна - найбільш розорана країна в світі: із 41 млн. га сільгоспугідь - 32 млн. га знаходяться під орною землею. З іншого боку, 35 млн. га - деградують. Хто ж нам скаже спасибі за те, що ми знущаємося з наших унікальних природних багатств, які належать не тільки нам, нашим наступним поколінням, а й цивілізації взагалі?

В 1992 році в Україні запроваджено земельний податок, все справляння якого, згідно з законом, повинне йти на потреби "землі". За ці роки закон про справляння податку перетворився на закон про пільги від нього. Та все ж збираємо 1,8 млрд. грн., а на “землю” при цьому йде нуль! Це також дуже величезна проблема для України.

Ми в цьому році маємо намір поставити перед Верховною Радою питання про те, що з наступного року земельний податок повинен іти на "землю": її захист, збереження і підвищення родючості. І чи варто в Україні мати 32 млн. га орних земель? Колись ми із президентом Української академії аграрних наук академіком М.В. Зубцем підписали: вивести з обігу в найближчі роки 10 млн. га. Це була популістська декларація, але щоб усі почули, що ми збираємось їх виводити. Але чи варто аж стільки? Вивівши з обігу ліси, залужені землі і т. д., ми отримаємо інший ландшафт в Україні, іншу екосистему. Скільки ж треба буде дати коштів на зрошені землі, на заліснення, на розкислення та інше? Скільки, куди, кому, хто виконавець?

Наука - це той напрямок, на якому ми прагнемо відчутного прискорення. Без науки сьогодні робити нічого! Чому вона не була затребувана до часів ринкової економіки? Дуже просто: було господарство, в якому вже відомо – що вирощувати, що і куди везти, скільки що коштує. Навіщо тут наука? Адже збитків все одно не відчуєш, бо знаєш, що держава ті збитки покриє. Фіксована ціна, все розписано напередодні.

А сьогодні борги вже ніхто не спише. Тож надіятися треба лише на власний розум і руки,