у цій статті, застосовуються Міністерством економіки України за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, та Національного банку України. Санкції, зазначені в цій статті, які застосовуються Міністерством економіки України, діють до моменту застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону.
Застосування зазначених санкцій може бути оскаржено в судовому порядку.
4.1. Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності
Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами та арбітражними судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. [1, – С. 377]
Будь-які спори щодо застосування положень Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” та законів, прийнятих на виконання Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”, можуть бути предметом розгляду:
в органах суду України, якщо одна із сторін у справі – фізична особа та/або держава;
в арбітражних судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.
Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.
Отже, Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.
Висновок
Отже, сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.
До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій – експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.
Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію – науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.
Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіаль-но-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).
Література
Закон України “ Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – N 29. – ст. 377 )
Андрушків М. І., Реверчук Н. Й., Савенко І. Л. Становлення підприємництва в умовах ринкової економіки. – К.: Молодь, 1994. – 324 с.
Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. – К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. – 442 с.
Бойчик М. І., Харів П. С., Хопчан М. І. Економіка підприємства. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 471 с.
Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. – К.: КНЕУ, 2000. – 392 с.
Загальна економіка: Підручник / За ред. І.Ф. Радіонової. – К.: Знання, 1995. – 234 с.
Основы предпринимательской деятельности / Под ред. Ю.Осипова.– М.: Прогресс 1992. – 432 с.
Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. – К.: Знання, 2001. – 462 с.
Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.