підприємстві, грн./од.;
Тр – транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн/од;
Nk – кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур. один.;*
зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат (Еу–п) [7, – С. 169]:
Уу–п = (ДQпл · Пу–п), грн.
де Qпл – приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;
Пу–п – сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.
4. Визначають планову собівартість продукції (Стп.пл)
Стп.пл = Свих.пл. ± Есум, грн.,
де Есум – сума економії витрат по всіх техніко-економічних факторах, грн.
5. Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році (В1грн.тп.пл):
В1грн.тп.пл = Стп.пл / Qтп.пл, коп./грн.
6. Розраховують процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році в порівнянні з базовим ("г") [7, – С. 169]:
г = [(В1грн.тп.б – В1грн.тп.пл) / В1грн.тп.б] · 100 %
Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх факторів укрупненим способом.*
Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них (ДСм) [7, – С. 169]:
ДСм = (1 – Ін / Іц) · Пмз, %,
де Ін – індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;
Іц – індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;
Пмз – питома вага матеріальних затрат в собівартості продукції, %. *
Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці (ДСпп) [7, – С. 170]:
ДСпп = (1 – Ізп / Іпп) · Пзп, %,
де Ізп – індекс росту середньої заробітної плати;
Іпп – індекс росту продуктивності праці;
Пзп – питома вага заробітної плати в собівартості продукції, %. *
Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовно-постійних витрат (ДСу–п) [7, – С. 170]:
ДСу–п = (1 – Іу–п / Іq) · Пу–п, %
де Іу–п – індекс росту умовно-постійних витрат;
/,- індекс росту обсягу виробництва продукції;
Іq – питома вага умовно-постійних затрат в собівартості продукції, %.
Мета складання кошторису витрат на виробництво – встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році, Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.
Калькулювання собівартості продукції – це процес обмеження собівартості одиниці продукції. Є такі методи калькулювання:
нормативний – (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);
параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);
розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі – пропорційно заробітній платі).
Висновок
Отже, в залежності від часу формування затрат розрізняють:
планову собівартість (визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану);
фактичну собівартість (відображає фактичну собівартість і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку);
нормативна собівартість (затрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують на основі поточних норм витрат ресурсів);
кошторисна собівартість (характеризує затрати на виріб або замовлення, які виконуються в разовому порядку).
Собівартість поділяють в залежності від місця формування затрат на:
цехову (сума витрат на виробництво продукції в межах цеху);
виробничу (грошові витрати на виробництво продукції в межах всього підприємства);
повну (сукупність виробничої собівартості і поза виробничих витрат).
За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість: місячну; квартальну; річну.
За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної; валової; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.
У промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.
Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева (Ссг) – показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції, вона визначається за формулою [7, – С. 171]:
де Сі – собівартість певного виду продукції на і-ому підприємстві, грн.;
Nі – кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, натур. один.;
n – кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.
Показниками собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці, є:
1. Затрати на 1 грн. товарної продукції (В1грн.тп):
В1грн.тп = Стп / Qтп, коп./грн.,
де Стп собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;
Qтп – обсяг товарної продукції підприємства, грн.
2. Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);
3. Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використо-ву-ється на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).
В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки:
Спосіб віднесення на окремі види продукції. Витрати поділяються на:
прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);
непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу , утримання і експлуатація основних фондів тощо).
Зв’язок з обсягом виробництва. Витрати поділяються на:
постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління). В складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:
змінні – загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на;
пропорційні – змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва – сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;
непропорційні – поділяються на прогресуючі і дегресуючі.
Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.
Калькулювання собівартості продукції – це процес обмеження собівартості одиниці продукції. Є такі методи калькулювання:
нормативний – (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);
параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);
розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а
