Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо [18, 266].

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді, одноразові – це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць. Майбутні витрати – це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Такий вид класифікації дає змогу забезпечити економічно обґрунтований рівномірний у часі розподіл витрат на виробництво продукції.

Далі, починаючи з 1996 року, основним документом з формування собівартості було Типове положення з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. Аналогічного призначення діяло типове положення для сільськогосподарських підприємств, будівельних, науково-дослідних та конструкторських робіт.

Рис. 1.. Витрати підприємств [15, 156]

В торгівлі поточні витрати підприємств завжди називали витрати обігу – це виражені в грошовій формі витрати на доведення товарів від виробника до споживача (витрати на оплату праці, транспортування товарів, утримування основних фондів, оплату послуг інших підприємств та ін.).

Сума та склад витрат обігу визначаються Типовим положенням у складі витрат обігу та порядку їх планування та розподілу в торгівельній діяльності [15, ].

При введенні у 1997 році нині діючого законодавства про оподаткування прибутку підприємств в господарській практиці України, з'явилось нове економічне поняття валові витрати.

У зв'язку з цим виникла необхідність розмежування традиційного поняття витрат від нового поняття валові витрати. Одночасно корисно звернути увагу на назву та трактування витрат у закордонній практиці. Усе сказане, стосовно до торгівлі, представлено на рис. 1.2.

Рис. 1.. Порівняльна характеристика витрат обігу та валових витрат [15, 152].

Як помічено в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (ВВ) – це сума будь-яких витрат в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються як компенсація вартості товарів, робіт або послуг для подальшого використання у своїй господарчій діяльності.

Утримування валових витрат відображено в додатках Ж, З, І, К, Л до декларації про прибутки підприємств.

Таким чином, валові витрати принципово відрізняються від витрат обігу тим, що до їх складу входить оплата товарів, сировини, матеріалів, вартість здобутих цінних паперів, об'єкту застави, балансова вартість основних фондів за змушеною їх зміною.

Разом с тим, до складу валових витрат входять всі витрати, які входять до витрат обігу (послуги транспорту, відсотки за кредит, витрати по оренді, витрати по оплаті праці та ін.) [15, 151].

Валові витрати незрівнянно більші витрат обігу. При цьому необхідно звернути увагу на амортизаційні відрахування. Як відомо, амортизаційні відрахування входять до витрат обігу, однак до складу валових витрат для цілей оподаткування сума амортизації основних фондів не входять.

1.2. Система управління витратами

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат – це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником за-бе-з-печення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) зага-льні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження [17, 408].

Отже, одним із найважливіших показників, які впливають на фінансовий стан підприємств, є їхні поточні витрати.

За економічною сутністю, поточні витрати підприємств становлять собою витрати живого та упредметненої праці на здійснення поточної виробничої та інших видів господарчої діяльності. За натурально-речовим складом – це спожита частина матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Розділ 2. Сукупні витрати та собівартість продукції (послуг)

2.1. Собівартість продукції (послуг). Кошторис виробництва

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефекти-в-ність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто