До складу елемента "Інші витрати", пов'язані з основною діяльністю, включають витрати, що не ввійшли до складу перелічених вище елементів, зокрема:

Зразок кошторису виробництва подано у табл. 2.1.

Таблиця 2.

Кошторис виробництва на ______ рік [18, 271]

Зміст витрат | Сума, тис. грн.

Матеріальні витрати (за відрахуванням відходів) | 75560

Витрати на оплату праці (основна й додаткова заробітна плата) | 12645

Відрахування на соціальні заходи | 4742

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів | 3050

Інші витрати | 2845

Усього витрат на виробництво | 98842

Витрати на роботи та послуги, що не входять до виробничої собівартості | 890 (-)

Зміна залишків витрат майбутніх періодів
(приріст "-", зменшення "+") | +49

Зміна залишків резервів майбутніх платежів
(приріст "-", зменшення "+") | +247

Собівартість валового випуску продукції | 98248

Зміна собівартості залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів, інструментів та пристосувань власного виготовлення (приріст "-", зменшення "+") | +220

Виробнича собівартість виготовленої продукції | 98028

Зміна собівартості залишків нереалізованої продукції (прирістзменшення "+") | -130

Собівартість реалізованої продукції | 98 158

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Поелементна класифікація втрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції [18, 270].

Структура собівартості – це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості);

б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

в) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва (підприємства нафто-переробної промисловості, виробництво електроенергії);

г) трудомісткі виробництва (підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне приладобудування) [18, 271].

2.2. Собівартість різних видів продукції

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

де Ст – собівартість товарної продукції;

п – кількість найменувань продукції (послуг);

Сі– собівартість одиниці і-ої продукції (послуги);

N – виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції – факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний. Згідно з цим методом [17, 341]

де Ст.р. – собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);

т – кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді;

ДСj – зміна собівартості в плановому (прогнозному) періоді під впливом j-го фактора.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів ДСот обчислюється на плановий обсяг виробництва як рівняння витрат до і після впровадження заходу [17, 342]:

ДСот = (C2 – C1)N2

де C1, С2 – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

N2 – обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки в розрахунковій собівартості Ст.р. умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор [17, 342]:

ДСу.п. = Су.о.б. (Ру.п. – Рв) / 100

де ДСу.п. – відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді;

Су.о.б. – абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;

Рв, Ру.п. – зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %.

Умовний приклад. Обсяг товарної продукції у звітному році становив 10200 тис. грн., а витрати на 1 грн. цієї продукції – 0,91 грн. У плановому році передбачено збільшити обсяг виробництва продукції на 10%. Унаслідок запровадження нової техніки буде зекономлено 260 тис. грн. Умовно-постійні витрати у звітному році досягай 2500 тис. грн., а у зв'язку зі зростанням обсягу виробництва вони збільшаться в плановому році на 4%. [17, 342]

За таких вихідних умов розрахункові показники становитимуть:

1) плановий обсяг товарної продукції:

Пт = 10200 · 1,1=11220 тис. грн.;

2) собівартість товарної продукції за рівнем витрат звітного року:

Стпз = 11220 · 0,91= 10210 тис. грн.;

3) відносна економія умовно-постійних витрат унаслідок зростання обсягу виробництва продукції становитиме:

ДСупв = 2500 · (4 – 10) / 100 = –150 тис. грн.

4) собівартість товарної продукції:

Стп = 10210 – (260 + 150) = 9800 тис. грн.

У практиці господарювання визначають і регулюють також загальний рівень витрат на