полягає є тому, щоб за допомогою ринків збуту й прямих постачальників забезпечити підприємство всім необхідним для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. При цьому обов'язковим є врахування економічності, надійності постачання, а також екологічності відходів (викидів в атмосферу та виливів у річки, озера, моря).
Тому завдання матеріально-технічного забезпечення належать до тих, які потребують оптимізації. Об'єктами постачання є сировина, допоміжні засоби, матеріали, комплектуючі, товари для торгівлі, а функціями – закупівля на внутрішніх і зовнішніх ринках, створення, й зберігання запасів, розподіл між споживачами та видалення відходів. При матеріально-технічному забезпеченні слід оптимізувати такі витрати: закупівельні ціни; складські, заводські та зовнішні перевезення, в т. ч. при видаленні відходів. Витрати на закупівлю можна зменшувати за рахунок зниження цін у постачальників, заміни поста-чальників або скорочення заморожених запасів (вивільнення капіталу) [18].
Для визначення потреби в сировині й матеріалах застосовуються три методи: на основі виробничої програми; за фактичними витратами; за об'єктивною оцінкою. Сюди належить встановлення верхнього ліміту цін за результатами систематичної калькуляції закупівель, їх організація починається з вивчення кон'юнктури ринків сировини і матеріалів, налагодження відносин з постачальниками, вибору й оцінки їхніх пропозицій, підготовки й підписання контрактів: При цьому слід брати до уваги той факт, що зменшення запасів вивільняє капітал.
Матеріально-технічне забезпечення здійснюється з урахуванням конфліктності його цілей в трикутнику: низькі закупівельні ціни – незначне заморожування капіталу в запасах або високий оборот капіталу – потрібна якість сировини і матеріалів, якісний сервіс поставок. Мінімізація витрат на, придбання обладнання, сировини, матеріалів є важелем, який сприяє підвищенню рентабельності й збільшенню прибутку підприємства. Можливості досягнення цього становища такі: по-перше, домогтися у постачальників знижки цін, по-друге, змінити продукцію таким чином, щоб матеріально-технічне забезпечення могли здійснювати постачальники, в яких ціни на матеріали й сировину нижчі і, по-третє, скоротити заморожений в запасах капітал, який в ринковій економіці завжди є дорогим. Слід зазначити, що з підвищенням конкуренції на ринках ресурсів матеріально-технічне забезпечення починає відігравати для виробництва стратегічну роль.
Стає необхідним застосування нових стратегій закупівлі, створення запасів, зберігання й оптимального розподілу ресурсів. Найвідоміші з них:
звуження спектра виготовлення на власному підприємстві, а розширення придбання комплектуючих і вузлів у кваліфікованих постачальників;
використання концепції "докаст ін тайм", в якій майже відсутні власні склади, а матеріали постачаються тільки тоді й туди, де вони потрібні у виробництві. Ці технології спрацьовують тільки за наявності розвинутої транспортної інфраструктури [15, 202].
При визначенні потреб в сировині й матеріалах вихідними позиціями є програма виробництва, обсяг робіт і послуг, які може, запропонувати і надати підприємство, тобто:
які ресурси та якої якості потрібні;
яка кількість окремих ресурсів необхідна;
які максимальні ціни за сировину й матеріали фірма може заплатити, не втративши при цьому конкурентоспроможності під час продажу власної продукції [15, 203].
Для визначення потреби в сировині й матеріалах слід оперувати не категоріями конкретних матеріалів чи деталей, а категоріями функцій, які мають бути виконані тим чи іншим продуктом при мінімальних витратах на його закупівлю. Для того, щоб визначити, яка кількість цих ресурсів необхідна, на практиці застосовуються два методи:
1. На основі виробничої програми чи замовлень, які є в портфелі підприємства. Ця первинна потреба, яка стає основою розробки плану закупівлі й постачання, вирішується за допомогою специфікацій і стає потребою брутто.
2. Потреба визначається, виходячи з обсягів витрат ресурсів у минулі пері-о-ди й прогнозів на майбутнє, враховує можливість прибуткової торгівлі ними [18].
Після цього наступає черга планування закупівельних операцій та організації самої закупівлі. Черговість дій при цьому має бути такою: вивчення кон'юнктури ринків сировини й матеріалів; налагодження відносин з постачальниками; їх оцінка й вибір; підготовка і підписання контрактів; отримання замовлень. Далі наступає черга управління накопиченими матеріальними, запасами підприємства при їх зберіганні, підготовці до використання та розподілі.
Основні операції, які здійснюються при управлінні: визначення обсягів запасів, перевезень між складами, приймання, перевірка й складування товарів, що надійшли, консервація запасів тощо. Протягом запланованого періоду продукція від постачальників і зі складів транспортується до місць використання. Одночасно переробляються відходи, продаються надлишкові ресурси, здійснюється сервіс поставок (постачання в потрібні строки, в належні, місця і у визначений час, повна готовність матеріалів, обладнання тощо до використання).
Раніше вважали, що запаси сприяють організації безперервного виробництва, постачанню матеріалів і сировини, без затримок, розширенню вузьких місць, постійності завантаження технологічних ліній і комплексів, економії при виготовленні продукції. Але ж запаси дорогі, заморожують капітал; сприяють зростанню витрат на організацію складського господарства й управління ним. Мають місце також значні витрати ресурсів у випадку коригування собівартості застарілих запасів й природне вибування їх.
Тому в сучасних умовах підхід щодо запасів ресурсів на складах різко змінився і сьогодні знають, що надлишкові запаси призводять до неузгодженості потужностей складів і потреб цехів, збільшення браку продукції, недостатньої, гнучкості постачання тощо. Досвід показує, що великі запаси не гарантують високоякісного сервісу поставок. Надлишкові запаси є ознакою невирішених проблем щодо узгодження дій між відділами постачання, виробництва й збуту. Великі запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів до певної міри виконують функції зручних, але дуже дорогих буферів з такими недоліками, як низька дисципліна поставок, часті зупинки виробництва через потребу в ремонтах, невирішені проблеми якості. Такі перешкоди можна усунути після істотного скорочення запасів та підвищення організованості виробництва. Використання нової концепції сервісу поставок дозволить мінімізувати запаси в матеріально-технічній сфері, у виробництві та збуті.
Матеріали витрачаються на основне виробництво, виготовлення технічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня
