Трудовий договір у формі контракту застосовується тільки з тими категоріями працівників, щодо яких існують відповідні нормативні акти. Такими актами є: Закони України "Про підприємництво" (ст. 9), "Про підприємства в Україні" (ст. 6), "Про освіту" (ст. 15, ст. 49), "Про статус Академії наук України" (ст. 7), "Про товарну біржу" (ст. 12), "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" (ст. 25), "Про споживчу кооперацію" (ст. 14), "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" (ст. 42), "Про адвокатуру" (ст. 8), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 23), Указ Президента України "Про заходи щодо підвищення рівня роботи органів державної виконавчої влади" (п. 1), Постанови Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" (п. 4), "Про оплату праці" (ст. 27, 41), Постанови Кабінету Міністрів України від 19. 03. 93 № 203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівниками підприємств, що є у загальнодержавній власності", від Об. 02. 92 № 63 "Про впорядкування та матеріальне забезпечення у галузі спорту" (п. 4) тощо.

Механізм застосування контрактної форми викладений в Положенні про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 19. 03. 94 № 170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору". Це Положення визначає порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників на підприємства, в установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також для громадян.

Право на працю – тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, мають всі громадяни України, які досягли 16 років, а учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних та середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час – по досягненню 14 років. [7, – С. 157]

Згідно з Конституцією України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при прийнятті на роботу залежно від походження, соціального й майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, роду та характеру занять, місця проживання та інших обставин не допускається.

Прийняття на роботу на підприємство, в установу чи організацію здійснюється за загальним правилом шляхом укладання безпосередньої угоди між власником або уповноваженим ним органом і особою, яка влаштовується на роботу.

Економічний розвиток тієї або іншої країни в сучасних умовах, проведення державою такої соціальної політики, котра, даючи простір здійсненню будь-яких законних форм підприємницької діяльності і вільного вибору виду зайнятості, передбачає і спеціальні міри підтримки соціальне уразливих категорій населення.

В нашій країні нова державна політика зайнятості у своїй основі носить соціально-орієнтований характер. На початку 90-х років був прийнятий ряд законодавчих актів, що передбачають додаткові гарантії громадянам, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Зокрема, статтею 5 Закону України «Про зайнятість населення» такі додаткові гарантії даються жінкам, що мають дітей у віці до шести років (самотнім матерям – при наявності дитини у віці до чотирнадцяти років) або дітей-інвалідів, молоді, що закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади і не мають направлення на роботу, а також: іншим особам молодше двадцяти одного року, особам передпенсійного віку (чоловікам до досягнення 58 років, жінкам – 53 років), громадянам, що з поважних причин більше одного року не мають роботи, і особам, звільнених після відбування покарання або які за рішенням суду знаходились у лікувально-трудових профілакторіях, а також особам, яким здійснилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, у вигляді винятку, прийматись на роботу шляхом створення додаткових робочих місць і спеціалізованих підприємств місцевою Радою народних депутатів. Законом надане право бронювати на підприємствах та залишати в організаціях до 5 відсотків загальної кількості місць для працевлаштування зазначених осіб. У випадку відмови в працевлаштуванні цих громадян, у межах установленої квоти, із підприємств та організацій стягується штраф у розмірі середньої річної заробітної плати за кожну таку відмову. Ці кошти направляються в державний фонд сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування витрат підприємств, що створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту. [7, – С. 158]

Існує ряд додаткових соціальних гарантій, у тому числі в області зайнятості, встановлених для інвалідів. Законом '«Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» передбачається бронювання для них робочих місць із розрахунку не нижче п'яти відсотків від загальної чисельності працюючих. Підприємства, що не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відраховують у фонд соціального захисту інвалідів кошти в розмірі середньостатистичної їхньої вартості. Сприяння зайнятості інвалідів та інших соціальне уразливих груп населення не обмежується одними лише адміністративними мірами. Воно здійснюється також через визначену систему пільгового оподаткування, кредитування, економічної підтримки підприємств, організацій, що розширюють застосування праці зазначених осіб.

Інвалідам даються такі пільги, як скорочений до б годин робочий день, відпустка не менше 24 робочих днів, відпустка без зберігання зарплати до 2-х місяців у рік. Інвалідів не можна тепер звільняти при скороченні штатів, якщо їхня чисельність не перевищує встановленої броні.