основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні й більш низькі ви-трати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними ро-ботами.
Реалізація такої політики передбачає:
обґрунтування ремонтного циклу, тобто періодичності та почерговості виконання ремонтних робіт (огляд обладнання, технічне об-слуговування, малий та середній поточний та капітальний ремонти);
здійснення контролю за ходом, дотриманням термінів та якості ремонтних робіт.
При виборі аварійної ремонтної політики слід враховувати, що з ладу може вийти одночасно декілька одиниць обладнання. Це може поставити під загрозу виконання виробничої програми (плану товаро-обороту), може унеможливити здійснення окремих етапів торговель-но-технологічних операцій (зберігання товарів, фасування, розванта-ження та інше), що може мати катастрофічні наслідки для діяльності підприємства та його фінансового стану.
Вибір аварійної ремонтної політики передбачає розробку програми дій підприємства в разі аварії основних фондів, в якій за видами ос-новних фондів, що вийшли з ладу, мають бути передбачені відповідні заходи реагування.
Завчасна розробка програми дій дозволить скоротити витрати під-приємства через вимушений простій. Ефективним інструментом захисту підприємства від аварійних ситуацій є також страхування його майна від безпосередніх (пошкодження та загибель) та непрямих (втрата прибутку від перерви у виробництві) збитків.
Залежно від мети та завдань виділяють поточний та капітальний ремонти основних фондів.
Метою поточного ремонту основних фондів є збереження засобів праці у стані, придатному для подальшого продуктивного викорис-тання шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних опе-рацій, спрямованих на усунення дрібних неполадок та попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Витрати на проведення поточ-ного ремонту є постійними, здійснюються відносно рівномірно протя-гом усього періоду експлуатації, відносяться на витрати обігу підпри-ємства після їх здійснення. [2, С. 31]
Капітальний ремонт основних фондів проводиться з метою від-шкодування фізичного спрацювання конструктивних елементів засо-бів праці та максимального відновлення їх первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Капітальний ремонт проводиться з пев-ною періодичністю (один раз на рік або – на два роки) і потребує значних одночасних витрат.
З метою нагромадження коштів для проведення капітального ре-монту на підприємстві може формуватися ремонтний фонд. Джерелом його формування є цільові періодичні відрахування коштів, що відно-сяться на витрати обігу підприємства впродовж усього ремонтного циклу (періоду між проведенням капітальних ремонтів).
Важливе значення для діяльності підприємства має економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт основних фондів.
В основі оцінки доцільності лежить порівняння двох альтернатив-них варіантів:
проведення капітального ремонту основних фондів та продов-ження строку їх експлуатації на один ремонтний цикл.
заміна пошкодженого об'єкта основних фондів новим. Для здійснення оцінки необхідно визначити загальну суму витрат та збитків підприємства в кожному варіанті.
При проведенні капітального ремонту витрати підприємства скла-даються:
витрат на капітальний ремонт (Вкр);
підвищення експлуатаційних витрат на капітально відремонто-вані основні фонди порівняно з аналогічними новими (ДЕВ).
Під час придбання нових основних фондів до складу витрат та збитків підприємства включають:
витрати на придбання основних фондів (Внф);
збитки від недоамортизованих діючих основних фондів (Зам).
Витрати на придбання основних фондів включають до розрахунку з поправкою на відмінності у продуктивності і тривалості ремонтного циклу нових та старих основних фондів шляхом застосування двох коригуючих коефіцієнтів:
б – коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючих та нових основних фондів;
в – коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонт-ного циклу.
Приріст експлуатаційних витрат необхідно розраховувати на всю тривалість ремонтного циклу та продисконтувати для визначення їх теперішньої вартості.
Витрати на придбання основних фондів визначають виходячи з умов розрахунку за придбані основні фонди з врахуванням відсотків за кредит, наданого періоду відстрочки платні тощо.
В загальному вигляді умова ефективності витрат на капіталь-ний ремонт основних фондів описується нерівністю [3, С. 290]:
Вкр + ДЕВ < Внф Ч б Ч в + 3ам
Ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт може бути ви-значена шляхом розрахунку коефіцієнта ефективності витрат (Едв):
Якщо Екв > 0, капітальний ремонт основних фондів є економічно виправданим, при Екв < О – недоцільним.
Розрахунок значення Екв по всій сукупності основних фондів тор-говельного підприємства дозволяє визначити послідовність заміни ос-новних фондів за критерієм максимального мінусового значення.
Одним з важливих завдань управління основними фондами є ви-значення оптимальних термінів їх експлуатації.
Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити прискоре-не оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зрос-тання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат.
Проте негативним наслідком такої політики є зростання поточних витрат за рахунок амортизаційних відрахувань, зростання потреби в інвестиційних ресурсах, обтяження підприємства борговими зобов'я-заннями.
Подовження терміну експлуатації дозволяє зменшити обсяг щорі-чної заміни спрацьованих основних фондів, збільшити обсяги вико-ристання інвестиційних ресурсів для розширеного відтворення основ-них фондів, але обумовлює зниження продуктивності діючих основних фондів та зростання витрат на їх утримування та ремонт.
Оптимальний (економічно доцільний) термін експлуатації може бути визначений як період експлуатації, в якому забезпечується максимізація нагромадження коштів для відновлення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань з врахуванням обсягів їх вико-ристання на проведення ремонтних робіт, тобто:
ДВоф = НАм, – СВрем > мах,
де ДВоф – джерела коштів для відновлення основних фондів;
НАм – нагромаджені обсяги амортизаційних відрахувань на відновлення основних фондів протягом періоду їх експлуатації;
СВрем – сукупні витрати підприємства на проведення ремонтних робіт протягом періоду експлуатації основних фондів.
Визначення оптимального терміну експлуатації може бути здійс-нене графічним методом, застосування якого продемонстровано на рис. 10.
Рис. .Грошові потоки по відтворенню та ремонту основних фондів залежно від терміну експлуатації
Визначений у такий спосіб оптимальний термін експлуатації окремих груп та видів основних фондів підприємства дозволяє визначити щорічний обсяг заміщення основних фондів для забезпечення їх простого відтворення.
Під стратегією управління обіговими активами торговельного підприємства прийнято розуміти цілеспрямований процес формування обсягу та складу обігових активів, який дозволяє забезпечити досягнення стратегічних цілей та завдань управління.