За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства й раціональним апаратом управління виокремлюють (формують) ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи (рис. 3.3).

Рис. 3.. Умовна модель матричної організаційної структури управління підприємством [7, 67].

Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур – це їхня винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Проте матричні структури управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

Використання матричної організаційної структури управління є виправданим на підприємствах, що об'єднують велику кількість виробництв із коротким життєвим циклом продукції, і здебільшого тільки за умови високодинамічного ринкового середовища.

Розділ 4. Поняття рівнів управління в Україні

Хоча всі управлінці мають визначене місце і виконують певні функції, це не свідчить про те, що всі вони займаються виконанням однакової роботи. Управлінська праця теж розподіляється. Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо).

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності. Такий вертикальний розподіл праці підлеглих, а вони, в свою чергу, власних підлеглих, до стадії фізичних виробників продукції або осіб, що надають послуги, створює в результаті рівні управління.

Кожна організація має свою певну кількість рівнів управління – наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священиком, а у військовому полку, кількістю 7000 осіб, між генералом та рядовим – 15 ступенів градації.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур (інституційний)

Особи, що діють на технічному рівні (англ. – lower management – нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники на адміністративному рівні (англ. – middle management – середня ланка управління: керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації.

Керівники на інституційному рівні (англ. – top management – вища керівна ланка: генеральний директор та інші члени правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспективних) планів, формулюванням завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана організація [16].

Талькот Парсонс зазначає, що "в організаційному контексті керівництво може розглядатися на трьох рівнях відповідальності та контролю (рис. 3.4), а саме: технічному, адміністративному та інституційному". Рис. 3.4 відображає співвідношення між цими рівнями і концепцією рівнів управління.

Рис. 3.. Два способи подання рівнів управління [16]

Керівники низової ланки – молодші начальники – це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями), здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують інформацією керівників вищих ланок. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, сировини та обладнання.

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обговорення, рекомендують дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні завдання низовим лінійним керівникам.

Керівники вищої ланки – як правило, один або кілька людей –відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення."

Успішність діяльності менеджера залежить від рівня управлінської майстерності (досвіду), якою вони володіють. Ця майстерність може бути згрупована у сім категорій:

1. Концептуальна майстерність – здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації, уявляти повну картину.

2. Майстерність ухвалення рішень – вміння обирати найкращий з двох чи більше альтернативних варіантів.

3. Мистецтво аналітика – талант правильного розподілу робіт та завдань, вибору оптимальної техніки та засобів, діагностика проблем і передбачення розвитку ситуації.

4. Адміністративна майстерність – спроможність виконувати визначені організаційні обов'язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету, координувати інформаційний потік.

5. Комунікаційне мистецтво – вміння логічно і доступно передавати свої ідеї та погляди іншим як усно, так і письмово.

6. Психологічна майстерність – здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат.

7. Технічна майстерність передбачає особливу компетенцію для виконання завдань [16].

Рівні управління утворюють конструкцію організаційної структури фірми, що зображується у вигляді ієрархічної піраміди управління, де кожна управ-лінська ланка займає своє чітко визначене місце і виконує предписані функції.

Сучасні потужні концерни характеризуються чотириступеневою струк-турою рівнів управління (між вищою адміністрацією фірми та адміні-страцією виробничих підрозділів формується адміністрація виробничих груп, яка здійснює безпосереднє управління діяльністю виробничих відділів (рис. 3.5).

Рис. 3.. Рівні управління в концернах та на великих фірмах

(І – Рівень, що визначає загальну політику компанії; II – розпорядництво та координація; III – органи надання послуг, вироблення рекомендацій;
IV – виконавчий рівень).

Основою відокремлення управлінських ланок є визначення кола питань, які повинні вирішуватися на різних рівнях управління. Так, наприклад, при чотириступеневій структурі вищий рівень