Управління має бути побудоване на системі методів і способів, які є змістом специфічної діяльності управлінців. У такому сенсі воно передбачає вплив групи людей на конкретний об'єкт, а також наявність організації з певними цілями, структурою, системою відносин.

За своїм змістом управління організаціями є процесом визначення цілей, організації взаємодії та взаємного впливу груп людей під час їхньої спільної виробничо-господарської діяльності.

Управління організаціями – здійснюваний індивідом або групою осіб процес з метою координування діяльності інших осіб, спрямований на досягнення результатів, недосяжних для жодної з цих осіб зокрема.

Управління не можна ототожнювати з керівництвом, яке за своєю сутністю є ширшим поняттям.

Керівництво організаціями – процеси мотивування, регулювання і наставництва щодо методів і способів виконання робіт підлеглими [24, 14].

Управління є висококваліфікованою керівною діяльністю, основаною на поточному й стратегічному плануванні, відповідній організаційній структурі, розвинутій системі мотивування, а також необхідному рівні контролю. Управлінський вплив здійснює не тільки керівник, а й інші працівники управління, які виконують функції, підфункції та завдання в загальному процесі управління.

Процес управління виробництвом забезпечують через взаємодію суб'єкта і об'єкта управління (рис. 1.3).

Рис. 1.. Взаємовідносини у процесі управління виробництвом [24, 15]

Суб'єкт управління в організації – особа або група осіб, які ставлять цілі перед об'єктом управління, деталізують їх у формі завдань, доводять до об'єкта управління і контролюють їх виконання.

Осіб, які професійно займаються управлінською діяльністю, називають управлінцями, менеджерами.

Об'єкт управління – сукупність соціальних, економічних і технічних ресурсів виробництва, тобто соціотехноекономічна виробнича система.

Інколи об'єкт управління помилково трактують як групу людей, зайнятих виробництвом, що свідчить про звуження змісту управління до впливу лише на людський вид виробничих ресурсів. Насправді "об'єкт управління" – значно ширше поняття.

Зв'язок між суб'єктом і об'єктом управління забезпечує обмін інформацією. Від суб'єкта управління до об'єкта надходить потік командної інформації. Інформаційний потік до суб'єкта містить дані про стан об'єкта управління, про реакцію на розпорядження та про їх виконання.

Для характеристики управління часто використовують поняття "система управління", виділяючи в ній керуючу і керовану підсистеми. Іноді керуючу підсистему неправильно ототожнюють із суб'єктом, а керовану – з об'єктом управління.

Насправді керуюча підсистема – це частина соціальної складової організації, яка впливає на інші складові. Її елементами є індивіди, що працюють в управлінських підрозділах, виконуючи лише функції управління, а також індивіди, які управляють працівниками виробництва, розпоряджаються задіяними у виробництві технічними та економічними ресурсами, працюючи безпосередньо у виробничих та забезпечуючих підрозділах організації (рис. .4). Керуюча підсистема виконує функції управління керованою.

Керованою підсистемою є задіяні у виробництві та інших сферах діяльності ресурси організації – людські, матеріальні, фінансові.

Рис. 1.. Структура системи управління організацією [24, 16]

На систему управління впливає також навколишнє середовище, оскільки на її входи подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші ресурси виробництва.

Входи системи управління – елементи системи управління, через які інформація із навколишнього середовища надходить до неї.

Кожна система управління здійснює вплив на навколишнє середовище, подаючи на свої виходи інформацію та продукт функціонування виробничо-господарської системи (товари, послуги, фінанси та ін.).

Виходи системи управління – елементи системи управління, через які інформація та продукт функціонування виробничо-господарської організації надходять у навколишнє середовище.

Сучасні системи управління не виникли з нічого, не зародилися спонтанно, а є наслідком тривалої еволюції в процесі історичного розвитку суспільного виробництва.

1.2. Еволюція управління суспільним виробництвом

Задоволення матеріальних і духовно-культурних потреб людей є основними спонуками їх господарської (економічної) діяльності. Економічна діяльність первісних людей полягала в полюванні, рибальстві та збиранні природних продуктів. Виробництво обмежувалося створенням зброї, рибальських знарядь, одягу та предметів домашнього користування. Очевидно, між племенами епізодично здійснювався обмін предметами споживання, але будь-яких соціально-економічних утворень, систематично орієнтованих на виробництво предметів для обміну, не було. Перші виробничо-господарські організації виникли в період другого великого поділу суспільної праці – відокремлення ремесла від землеробства (між XII і VIII ст. до н.е.) у формі ремісничих майстерень. Спільна праця людей у них потребувала свідомої організації та управління: планування, координування, регулювання, чим і займаються управлінці.

Отже, управління виробничо-господарськими організаціями як соціальна функція, специфічна професійна діяльність людей у виробництві, зародилося одночасно з виникненням ремісничих майстерень, орієнтованих на виробництво продукції для зовнішньої реалізації. Спочатку воно було простим і полягало у розподілі робіт між працівниками, координації та обліку індивідуальної праці, стимулюванні ефективно працюючих. Власники майстерень працювали разом з підмайстрами та учнями. Ієрархічна форма ремісничої організації охоплювала, як правило, два управлінські щаблі: майстра і підмайстра. У технологічному процесі виробництва використовували переважно ручну працю.

Побутують й інші погляди на зародження та генезис управління. Так, шведський фахівець з управління Бенгт Карлоф пов'язує його виникнення з винаходом писемності, послуговуючись розробленим американським істориком Клодом-Стюартом Джорджем-молодшим "управлінським континуумом", згідно з яким виникнення управління датоване моментом винаходу шумерами (прибл. 5000 р. до н.е.) клинопису, який дав змогу письмово фіксувати факти і події [10, ]. Однак це пояснення недостатньо обґрунтоване економічно. Непереконливими є спроби пов'язати процес виникнення управління з формуванням держави, як це вважає професор Нью-Йоркського університету Глен Райт: "Коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли харчі, тоді постала певна форма управлінської діяльності" [18, 4]. Насправді держава виникла значно пізніше, ніж управління. Передумовами цього процесу були виробництво, вдосконалення знарядь праці, поділ виробничої сфери на сільське господарство і ремесло, поява додаткового продукту. Тобто не держава спричинила виникнення управління, а наявність підприємств стала передумовою