Організаційні структури управління підприємствами
3.1. Поняття організаційної структури управління виробництвом і фактори, що її визначають
Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах організаційних структур.
Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури – невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія "структура" означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.
Існує велика кількість визначень організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.
Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.
Згідно з іншим визначенням, організаційна структура – це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:
1) вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;
2) інформацію, яка передається цими каналами.
Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.
Ланка управління – відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.
Рівень управління – сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.
Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).
Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:
1) склад та структура функцій управління;
2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;
3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;
4) склад самостійних структурних підрозділів;
5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;
6) інформаційні зв'язки.
Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розуміння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:
1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);
2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);
3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);
4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);
5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);
6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);
7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформант;
8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації);
9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації) [21].
На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать:
розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна);
виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей);
характер продукції, що виробляється, та технологія Ті виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво);
сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок);
масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т.ч. виробничих, збутових тощо);
характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо).
Детальніше розглянемо групу факторів, що стосується управлінських проблем:
співвідношення лінійної, функціональної та інших форм організації управління виробництвом;
співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління;
рівень спеціалізації управлінських робіт,
філософія вищого керівництва;
залежність між кількістю підлеглих і можливостями контролю їх дій (норма керованості);
поєднання спеціалізації процесів управління з концентрацією однорідних управлінських робіт;
рівень механізації та автоматизації управлінських робіт;
кваліфікація працівників та ефективність їх праці;
рівень відповідності структури апарату управління ієрархічній структурі виробництва.
3.2. Основні види організаційних структур управління виробництвом
Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом:
1. Бюрократичні структури.
2. Адаптивні структури.
Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.
Концепція бюрократії (від французького "бюро, канцелярія" або грецького "влада, панування", букв. – панування канцелярії) була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером на початку XX ст. і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії людства (табл. 3.1). Теорія М.Вебера не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштабного використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх характеристики ще досить добре підходять для більшості промислових фірм, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ (об'єктивність прийняття рішень, просування працівників на основі їх компетентності, концепція соціальної рівності тощо).
Таблиця 3.
Характеристики раціональної бюрократії [21]
№ п/п. | Зміст окремих характеристик
1. | Чіткий розподіл праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді.
2. | Ієрархічність управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.
3. | Наявність системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність