Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.
Рис. . Типовий зміст програми (плану) технічного розвитку підприємства [6, с. ]
1.3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва
Машини, технологічні комплекси, агрегати й матеріально-технічні ресурси (сировину, паливо, матеріали, енергію тощо) підприємство закуповує на ринку, де продавцями й постачальниками виступають підприємства-виробники чи посередники. Організація постачання за прямими зв'язками має переваги, що в такому процесі можуть бути ураховані, а в разі змін і оперативно здійснені, спеціальні вимоги покупця. За прямими зв'язками, перш за все, постачаються складне устаткування, вироби, що виготовляються за індивідуальним замовленням, ресурси, які потрібні у великій кількості [15, с. 200].
Постачання матеріально-технічних ресурсів та обладнання здійснює спеціалізований відділ заводоуправління, якому часто доводиться мати справу з різноманітною номенклатурою. Крім закупівлі обладнання й ресурсів, які потрібні у великій кількості здійснюються за прямими зв'язками, цей відділ періодично чи регулярно отримує невеликі партії з оптових магазинів і фірм. Вигідними такі операції стають через те, що постачальники цього типу розташовані неподалік, і тому транспортні витрати зводяться до мінімуму, а також через комплектацію потрібного асортименту ресурсів. Періодична закупівля може здійснюватись через товарні біржі, на виставках тощо. Це значно зменшує витрати на ресурсне забезпечення. Коло постачальників підприємства здебільшого є стабільним, особливо при масовому і серійному виробництві. Зміни в ньому можливі при освоєнні нової продукції, заміні чи вдосконаленні технологічних комплексів, розширенні підприємства. При виборі нових постачальників ураховується: виробнича потужність підприємства-постачальника, якість, ціна ресурсів та обладнання, репутація постачальника, його територіальна віддаленість, оперативність поставок, можливість надання ним кредиту тощо.
Регулярне постачання здійснюється згідно з наявним двостороннім договором, що регламентує всі умови надходження агрегатів і ресурсів на склади підприємства, форму розрахунків, відповідальність за порушення угоди. Завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення є відвантаження машин, устаткування, пристроїв на монтажні майданчики, сировини для забезпечення цехів та робочих місць ресурсами, відповідно до затверджених лімітів витрат. Схема внутрішнього постачання при цьому може бути децентралізованою", коли цехи самостійно отримують матеріали на складі і централізованою (активною), при якій склад доставляє матеріали в цехи за графіком або "точно за часом" (календарним графіком) при роботі "з коліс".
Завдання матеріально-технічного забезпечення підприємства полягає є тому, щоб за допомогою ринків збуту й прямих постачальників забезпечити підприємство всім необхідним для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. При цьому обов'язковим є врахування економічності, надійності постачання, а також екологічності відходів (викидів в атмосферу та виливів у річки, озера, моря).
Тому завдання матеріально-технічного забезпечення належать до тих, які потребують оптимізації. Об'єктами постачання є сировина, допоміжні засоби, матеріали, комплектуючі, товари для торгівлі, а функціями – закупівля на внутрішніх і зовнішніх ринках, створення, й зберігання запасів, розподіл між споживачами та видалення відходів. При матеріально-технічному забезпеченні слід оптимізувати такі витрати: закупівельні ціни; складські, заводські та зовнішні перевезення, в т. ч. при видаленні відходів. Витрати на закупівлю можна зменшувати за рахунок зниження цін у постачальників, заміни поста-чальників або скорочення заморожених запасів (вивільнення капіталу) [18].
Для визначення потреби в сировині й матеріалах застосовуються три методи: на основі виробничої програми; за фактичними витратами; за об'єктивною оцінкою. Сюди належить встановлення верхнього ліміту цін за результатами систематичної калькуляції закупівель, їх організація починається з вивчення кон'юнктури ринків сировини і матеріалів, налагодження відносин з постачальниками, вибору й оцінки їхніх пропозицій, підготовки й підписання контрактів: При цьому слід брати до уваги той факт, що зменшення запасів вивільняє капітал.
Матеріально-технічне забезпечення здійснюється з урахуванням конфліктності його цілей в трикутнику: низькі закупівельні ціни – незначне заморожування капіталу в запасах або високий оборот капіталу – потрібна якість сировини і матеріалів, якісний сервіс поставок. Мінімізація витрат на, придбання обладнання, сировини, матеріалів є важелем, який сприяє підвищенню рентабельності й збільшенню прибутку підприємства. Можливості досягнення цього становища такі: по-перше, домогтися у постачальників знижки цін, по-друге, змінити продукцію таким чином, щоб матеріально-технічне забезпечення могли здійснювати постачальники, в яких ціни на матеріали й сировину нижчі і, по-третє, скоротити заморожений в запасах капітал, який в ринковій економіці завжди є дорогим. Слід зазначити, що з підвищенням конкуренції на ринках ресурсів матеріально-технічне забезпечення починає відігравати для виробництва стратегічну роль.
Стає необхідним застосування нових стратегій закупівлі, створення запасів, зберігання й оптимального розподілу ресурсів. Найвідоміші з них:
звуження спектра виготовлення на власному підприємстві, а розширення придбання комплектуючих і вузлів у кваліфікованих постачальників;
використання концепції "докаст ін тайм", в якій майже відсутні власні склади, а матеріали постачаються тільки тоді й туди, де вони потрібні у виробництві. Ці технології спрацьовують тільки за наявності розвинутої транспортної інфраструктури [15, с. 202].
При визначенні потреб в сировині й матеріалах вихідними позиціями є програма виробництва, обсяг робіт і послуг, які може, запропонувати і надати підприємство, тобто:
які ресурси та якої якості потрібні;
яка кількість окремих ресурсів необхідна;
які максимальні ціни за сировину й матеріали фірма може заплатити, не втративши при цьому конкурентоспроможності під час продажу власної продукції [15, с. 203].
Для визначення потреби в сировині й матеріалах слід оперувати не категоріями конкретних матеріалів чи деталей, а категоріями функцій, які