Відсутність єдиної методичної бази для розрахунку норм і нормативів оборотних коштів, яка відповідала б сучасним вимогам перехідного періоду, призводить до того, що розрахунки провадяться укрупнено і не систематично. Так, на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві докладний розрахунок нормативу власних оборотних коштів останній раз здійснювався у 1997 р., після чого значення нормативів оборотних коштів уточнювалися в 1998 р. при упорядкуванні річного звіту підприємства. У ВАТ "Електромашина" докладний розрахунок норм і нормативів оборотних коштів виконувався також у 1997 р., а в наступні періоди здійснювалися лише укрупнені розрахунки, при яких враховувалися динаміка обсягів продукції, що випускається, без зміни норм, розрахованих у днях по всіх елементах нормованих оборотних коштів.

Основними засобом досягнення поставлених цілей щодо поповнення оборотних коштів, прискорення їх оборотності виступає фінансове управління як набір специфічних прийомів, спрямованих на зростання фінансової стійкості підприємства. Налагоджена система засобів фінансового планування та менеджменту базується на достовірній інформації, яка сприяє виробленню стратегії діяльності підприємства. Відсутність управління фінансами підприємств призводить до розбалансованої діяльності, що спричиняє виникнення ризикових ситуацій. Саме до таких ситуацій можна віднести брак оборотних коштів.

3.2. Можливі заходи щодо підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства

Перехід до ринкових умов змусив вітчизняні підприємства звернутися за досвідом до зарубіжних фірм. Особливий інтерес виявився до процесів фінансового планування та методів його проведення. Основою планової діяльності виступає фінансовий план, який передбачає одночасно із виробленням фінансової стратегії фірми на перспективу розроблення конкретних показників. Ця система планування є контрольованою, що дає змогу вносити корективи. Такий досвід дуже корисний при плануванні й нормуванні оборотних коштів підприємства. Повертаючись до історії управління оборотними коштами, звернемо увагу на те, що в період 1940-1965 рр. планування базувалося на нормуванні. Короткострокове кредитування та система його фінансування прив'язувалися до встановлених нормативів. Тому шляхом виходу підприємств із розбалансованої фінансової системи та їх неплатоспроможності могло б стати планування (нормування) оборотних коштів. Важливим при цьому підході може бути:

Одним з легальних засобів поповнення оборотних коштів, своєрідним самокредитуванням в умовах хронічної проблеми неплатежів є вексельний обіг. Починаючи з 1996 р. українські підприємства активно імітують власні векселі, а з другої половини 1997 р. – це стало практикою, оскільки підприємства гостро потребують засобів платежу. При цьому банк, який обслуговує емітента векселя, повинен дати гарантію на оплату такого векселя. Спеціалісти вважають, що використання схеми вексельного овердрафта дозволяє клієнтам зменшити витрати умовної вартості ресурсів у 6-6,5 разів.

Робота за такою схемою передбачає не тільки надійність банку, що авалює вексель, а й надійність клієнта – емітента векселя. Термінові векселі (до 30 днів) передбачають, що через місяць у клієнта з'являться кошти на рахунку, оскільки банк вже заплатив по векселю. Якщо ж у клієнта гроші не з'являються, банк, як правило, підвищує ставку кредитування до стандартної.

Економічна суть проблеми векселя полягає у трансформації комерційного кредиту у банківський. Вексель народжується у сфері виробництва, переходить у сферу обігу, де й погашається. Для цього необхідний тісний зв'язок між фінансовими і промисловими секторами економіки.

Протягом останніх років, на жаль, фінансовий і реальний сектори існували окремо. Банківська система України в основному обслуговувала сферу обігу і грошові ресурси у промисловість надходили в обмеженому обсязі. Комерційні банки фактично не фінансували промисловий вексельний обіг, а НБУ, в свою чергу, не рефінансував національну банківську систему. В зв'язку з цим зміна облікової ставки НБУ не впливала на динаміку економіки промислових підприємств і, як наслідок, НБУ практично втратив ринкові важелі впливу на реальний сектор економіки.

Сьогодні, на думку керівників багатьох підприємств, вексель – це інструмент, що здатний вирішити проблему неплатежів. Тому зараз робиться акцент на застосуванні в розрахунках підприємств простих та переказних векселів.

Наведені дані щодо стану та структури оборотних коштів підприємств свідчать, що проблема поповнення та оптимального використання коштів до недавнього часу була поза полем дієвого контролю з боку держави, що призвело до негативних наслідків, які склалися в їх структурі та джерелах формування. Загальновідомо, що в умовах перехідного періоду для досягнення високих позитивних результатів реформування економіки та оптимізації основних макроекономічних залежностей та пропорцій необхідним є посилення регулюючої ролі держави. Це повною мірою стосується й проблеми формування та використання оборотних коштів господарських структур з метою поповнення їх обсягів та оптимізації структури.

Таким чином, першочергового вирішення потребують такі проблеми: з метою відпрацювання механізму системи банкрутства та системи неплатежів необхідним є поглиблення змісту окремих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема тих статей, якими визначаються ознаки банкрутства боржника та критерії, згідно з якими арбітражні суди можуть робити достовірні висновки і приймати обґрунтовані рішення про банкрутство, тобто визнавати, що підприємство реально не може відновити свою платоспроможність і задовольнити вимоги кредиторів іншим шляхом, ніж застосування ліквідаційних процедур; потребують відновлення дії вже існуючі законодавчі акти, якими