Підвищення частки дебіторської заборгованості нібито свідчить про поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотного капіталу. Але це відбувається на фоні скорочення матеріальних запасів, тобто на фоні скорочення обсягу виробництва.

Зменшення залишків коштів свідчить не стільки про високий рівень управління грошовими потоками на підприємствах, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою неплатежів, недосконалою податковою політикою.

Найбільше зменшення питомої ваги коштів у складі оборотного капіталу сталося 1993 року. Саме в цей рік інфляція сягнула найбільших розмірів.

Найбільше скорочення питомої ваги оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей відбулося 1992 року. Саме тоді стався розрив традиційних зв'язків між виробниками різних регіонів.

Пік зростання питомої ваги відвантаженої продукції припадає на 1992 р., а дебіторської заборгованості – на 1997 р. Це свідчить про скрутне становище, в якому опинилися підприємства. У зв'язку з поширенням кризи неплатежів підприємства не мали достатніх коштів для закупівлі матеріальних цінностей, ціни на які значно зросли.

Наведені дані свідчать, що стан і використання оборотного капіталу окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. У свою чергу, стан економіки держави залежить від стану й використання оборотного капіталу окремого підприємства.

1.3. Законодавче регулювання стану оборотних коштів підприємств в Україні

Ситуація, що склалася в Україні з оборотними коштами підприємств, значною мірою визначається відсутністю законодавчого регулювання у цій сфері, хоч на перших етапах здійснення ринкових реформ в Україні (1992-1993 рр.) і створювались основні нормативні матеріали та інструктивні положення, завдяки яким реалізуються економічні і адміністративні підходи в управлінні використанням оборотних коштів на підприємствах державного сектора економіки, питома вага якого у загальному обсязі виробленої продукції в промисловості країни тоді була найбільшою. Так, у 1993 р., як вже зазначалося, Кабінетом Міністрів України і Національним банком була видана спільна постанова "Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття" від 19 квітня за № 279. Цією постановою міністерствам і відомствам доручалося розробити та затвердити, за погодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів, норми (у днях) запасів готової продукції, загальних матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, тари на державних підприємствах і в організаціях, що входять до сфери управління цих міністерств. Відповідним підприємствам і організаціям на основі затверджених норм запасів необхідно було розробити нормативи власних оборотних коштів.

Джерелами поповнення оборотних коштів у 1993 р. мали стати суми в розмірі 5% балансового прибутку, на яку зменшувався оподатковуваний доход для державних підприємств і організацій. До цього ж підприємствам і організаціям рекомендували залучати залишок прибутку минулих років та банківські кредити.

На виконання зазначеної постанови, а також у зв'язку з постійним зростанням цін, Міністерством економіки України разом з Міністерством фінансів України був затверджений "Порядок проведення дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей", згідно з яким переоцінці підлягали покупні товарно-матеріальні цінності: сировина, матеріали, конструкції та деталі, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, устаткування для комплектування продукції, що виробляється, будівельні матеріали, малоцінні та швидкозношувані предмети, що знаходяться на складах і не були в експлуатації. Товарно-матеріальні цінності власного виробництва – матеріали, напівфабрикати, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети, а також незавершене виробництво та готова продукція переоцінювалися в частині витрачених на них покупних матеріалів, які підлягали переоцінці, електроенергії та теплоенергії, що відображалися в статтях прямих витрат [9]. Переоцінку залишків товарно-матеріальних цінностей потрібно було проводити на початок кожного місяця, при цьому, відповідно до зазначеного документа, старі інструкції щодо даної проблеми свою чинність втрачали. Вся сума дооцінки спрямовується на поповнення оборотних коштів з відповідним збільшенням нормативу власних оборотних коштів підприємств [17, 18].

Міністерство економіки разом з Міністерством фінансів України розробили також "Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей", згідно з яким розроблення норм і нормативів оборотних коштів передбачалося проводити методами прямого розрахунку за окремими видами (групами) сировини, матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей і витрат по кожному елементу оборотних коштів, а також в цілому по підприємству [10]. Перелік елементів оборотних коштів визначався відповідно до специфіки виробництва і реалізації товарів. Нормативи оборотних коштів встановлювалися за цінами, до яких не входить податок на додану вартість, крім випадків, коли сплачений постачальником сировини, матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей податок відноситься на собівартість продукції (робіт, послуг). Крім цього, при визначенні норм оборотних коштів кожного підприємства мали враховуватись і такі важливі умови: постачання та збут; віддаленість постачальників від споживачів; транспортні зв'язки; час, необхідний для підготовки матеріалів для використання у виробництві, товарів для реалізації; періодичність запуску матеріалів у виробництво; тривалість виробничого циклу і розподіл його між структурними підрозділами виробництва; форми розрахунків, тривалість документообігу тощо. За вказаним документом встановлювався порядок визначення та уточнення норм запасів загальних матеріальних ресурсів, оборотних коштів на тару, незавершеного виробництва, готової продукції.

Через незначний проміжок часу, в зв'язку з подальшим погіршенням фінансового стану підприємств, постановою Кабінету Міністрів України № 67 від 8 лютого 1994 р. затверджено "Положення про порядок проведення санації державних підприємств", яке визначало порядок і способи проведення санації державних підприємств з метою запобігання їх банкрутству, поліпшення їх фінансового стану та підвищення конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг) [11]. Серед напрямів проведення санації підприємств виділялися, зокрема такі, як погашення боргів підприємства; злиття збиткових підприємств з фінансово міцними підприємствами;