переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові; випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів; продаж майна підприємства-боржника або передача його в оренду; перетворення підприємства-боржника в інше підприємство, в тому числі засноване на колективній та інших формах власності. Все це, безумовно, сприяло поповненню оборотних коштів підприємств. До того ж згідно із зазначеним положенням аналіз фінансового стану окремого підприємства мав проводитися за показниками абсолютної ліквідності на початок і на кінець звітного періоду та за показником платоспроможності, а міністерствам і відомствам разом з підприємствами та організаціями, що входили до сфери їх управління, було доручено розробити організаційно-технічні заходи, які забезпечили б прискорення оборотності оборотних коштів, доведення фактичних залишків оборотних коштів до встановлених нормативів, насамперед шляхом спрямування прибутку, що залишався в розпорядженні цих підприємств і організацій, на їх поповнення (включаючи залишок прибутку минулих років та банківських кредитів).
Зазначена постанова № 67 втратила чинність у зв'язку з прийняттям у березні 2000 р. постанови КМУ № 515 "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств", в якій передбачена наявність у плані досудової санації відомостей про фінансово-майнове положення неплатоспроможного підприємства без деталізації показників, що характеризують стан оборотних коштів [13].
Джерела поповнення оборотних коштів регулювалися також Указом Президента України "Про деякі заходи щодо підтримки підприємств, установ, організацій в умовах лібералізації цін" від 28.12.94 № 812/94, згідно з яким державним підприємствам (крім тих, щодо яких прийнято рішення про приватизацію) дозволялося використовувати орендну плату, одержану від переданого ними в оренду майна – інвентарних об'єктів, на поповнення власних обігових коштів, визначалося, що дивіденди або інші надходження від прибутку на частку державного майна, переданого до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності, перераховуються державним підприємствам, частка майна яких передана до статутних фондів, і використовується цими підприємствами на технічне переобладнання, розвиток виробництва, освоєння нових технологій та поповнення оборотних коштів [14].
У 1996 р. Законом України від 23.02.96 № 68/96 "Про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України "Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій" з метою поповнення оборотних коштів підприємств встановлюється, що нормативи відрахувань від прибутку державних підприємств, установ і організацій, які спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, до 1 січня 1997 р. повинні становити не менше 10% суми прибутку, що залишається у розпорядженні державних підприємств, установ і організацій після сплати ними обов'язкових платежів [4]. При цьому саме державні підприємства до 1 січня 1997 р. у першочерговому порядку спрямовували на поповнення власних оборотних коштів 10% балансового прибутку, який звільнявся від оподаткування.
У подальшому, законами України про Державний бюджет передбачалися кошти, що спрямовувалися на приріст нормативу оборотних коштів підприємств, зокрема, Законом України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" від 31.12.98 № 378-14 у витратній частині бюджету передбачено 2 млн. грн. на приріст нормативу оборотних коштів підприємств промисловості.
Отже, як свідчить проведений аналіз чинних нормативних актів щодо управління станом оборотних коштів на підприємствах, на початку 90-х років було створене достатньо виважене законодавче поле. В процесі ж приватизації майна державних підприємств, коли недержавний сектор почав нарощувати свої обсяги і посідати провідні позиції в розвитку економіки країни, роль державного регулювання на макрорівні значно послабилася. Держава відмовилася від фінансування приросту оборотних коштів за рахунок залишку прибутку (10%); зник зв'язок між кредитуванням матеріальних запасів і затрат та величиною нормативу оборотних коштів, а деталізована методика розрахунку потреби в оборотних коштах стала непридатною для управління коштами й ресурсами підприємства. Зараз підприємства самостійно здійснюють такі розрахунки, проте слід враховувати, що вони повинні виконуватися якісно, базуючись на обґрунтованому нормуванні стосовно кожного елемента виробничих оборотних фондів. Для того, щоб розрахунки потреби в оборотних коштах, тобто розрахунки їх нормативів, адекватно відображали умови реального конкретного підприємства, необхідною є наявність такої інформації: потреба в сировині, матеріалах, комплектуючих виробах тощо, яка визначається з урахуванням обсягів виробництва на плановий період; конкретні умови постачання і розміри поставок, які в загальному випадку можуть бути як повністю детерміновані, так і частково, або повністю не визначені; план запуску сировини у виробництво, план випуску продукції, попит та реалізація; залишки матеріальних цінностей на всіх стадіях кругообігу до початку планового періоду; фінансово-розрахунковий режим роботи підприємства; форми банківських розрахунків із покупцями, постачальниками, держбюджетом, умови надання та погашення кредитів, а також залишки грошових коштів на рахунках підприємств, їх фінансові зобов'язання на початок планового періоду.
В нових умовах господарювання підприємства всіх форм власності практично не відслідковують показники нормативів власних оборотних коштів, не здійснюють контроль за їх використанням. Відсутність такого контролю спричинило не тільки викривлення структури оборотних засобів, а й збільшення тривалості їх обороту. Так, у 1999 р. порівняно з 1995 р. коефіцієнт оборотності оборотних засобів, за нашими розрахунками, зменшився з 2 днів до 1,3 дня, тобто у 1,7 раза, а тривалість обороту зросла з 176 до 262 днів.
Розділ 2. Аналіз динаміки елементної та функціональної структури оборотних коштів на підприємствах різних галузей економіки
На поточному етапі економічного розвитку України, коли національна економіка перейшла у фазу зростання, надзвичайно гострою залишається проблема зміцнення фінансів підприємств промисловості. Із розгортанням на початку 1990-х років системи економічних реформ, які мали трансформувати характер відносин всередині господарського комплексу країни до ринкового типу, відбулася низка докорінних змін у складі та структурі фінансів підприємств виробничої сфери. Однією з таких змін є тенденція до
