Несприятливі макроекономічні умови вплинули і на стан головних внутрішніх джерел оборотних коштів. Звуження можливостей підприємств промисловості до відновлення оборотних коштів за рахунок прибутку пов'язане з тенденцією до зростання частки підприємств, які за результатами фінансового року отримували збиток (у 1992 р. – 4%, у 1995 р. – 12%, у 1996 р. – 30%, на тлі спаду обсягів промислового виробництва та його рентабельності (з 30,3% у 1992 р. до 8,9% у 1996 р.) [24]. При цьому умови діяльності підприємств реального сектора в постсоціалістичних країнах мали свою специфіку порівняно з перехідними економіками інших країн: "спадок" у вигляді вагомої соціальної інфраструктури, високий рівень надлишкових основних фондів і персоналу та зацікавленість як місцевої влади, так і керівництва підприємств у збереженні цих умов, що по суті означало вирішення за рахунок промислових підприємств соціальних проблем територій, на яких вони розташовані. Тому, не зважаючи на складний фінансовий стан підприємств, до третини прибутку галузі спрямовувалося на соціальний розвиток підприємств та заохочення, за умови, що частка коштів, яка спрямовувалась на виробничий розвиток була меншою та навіть мала тенденцію до скорочення (табл. 2.2).

Таблиця 2.

Структура використання прибутку промисловими підприємствами України в рр., %* [24]

Напрямок | 1993 | 1994 | 1995 | 1996

Відрахування в бюджет | 20,4 | 25,2 | 24,6 | 19,5

Відрахування в резервний фонд | 3,4 | 2,2 | 1,4 | 0,9

Виробничий розвиток | 31,3 | 27,9 | 27,2 | 23,3

Соціальний розвиток | 15,6 | 15,1 | 18,0 | 18,5

Заохочення | 18,5 | 17,3 | 11,0 | 8,6

Інші | 10,7 | 12,3 | 17,8 | 29,2

Разом: | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0

* Матеріали статистичних щорічників України за відповідні роки.

Можливості залучення додаткових внесків власників з метою відновлення втрачених оборотних коштів підприємств реального сектора в першій половині 1990-х років були ще менш реальними. Основні причини такої ситуації – невисокий рівень роздержавлення промислових підприємств та комплекс проблем із формуванням доходної частини державного бюджету в цей період.

За умов різкого скорочення інших, більш традиційних джерел фінансових ресурсів промисловості, основну роль у фінансуванні оборотних коштів підприємств реального сектора в Україні стала відігравати кредиторська заборгованість, обсяги якої стрімко зростали при зниженні показників реального випуску продукції (див. додаток 3).

Кредиторській заборгованості властиві три важливі характеристики. По-перше, її ресурс може бути відносно легко мобілізований, оскільки здійснення оплати саме в момент виникнення зобов'язань при постачанні ТМЦ, сплаті обов'язкових платежів, у трудових відносинах із персоналом часто є неефективним, а іноді й технічно неможливим. По-друге, їй властиво заміщати кредит у структурі залучених коштів, спираючись на номінальну безкоштовність використання заборгованості. По-третє, наявність певної незнижуваної частини кредиторської заборгованості в структурі пасивів ритмічно працюючого підприємства та відносна складність стягнення кредитором належної йому суми незабезпеченої заборгованості. Таким чином, якщо станом на кінець 1990 р. за рахунок кредиторської заборгованості фінансувалося лише 2% оборотних активів підприємств промисловості, то у 1993 р. – 55%, у 1995 р. – 68%, а у 1998 – 94% оборотних активів.

Індикаторами гіпертрофованої ролі кредиторської заборгованості в структурі джерел оборотних коштів є показники чистих оборотних коштів та поточних фінансових потреб (див. додаток 3). Динаміка показника чистих оборотних коштів, який розраховано як різницю між оборотними активами та поточними зобов'язаннями, свідчить про стрімке зниження ролі власних і прирівняних до них джерел у фінансуванні оборотних активів та загрозу фінансування за рахунок короткострокових зобов'язань (в основному – це кредиторська заборгованість) не тільки всіх оборотних, а й частини необоротних активів. Так, наприклад, за інформацією Міністерства енергетики України, підвідомчі йому підприємства в 1996 р. втратили останні власні оборотні кошти; подібну ситуацію констатовано і Міністерством вугільної промисловості України. Аномальною є також динаміка показника поточних фінансових потреб, розрахованого як різниця між сумою активів в ТМЦ і ДЗ та сумою кредиторської заборгованості. По суті, це є залишок потреби у фінансуванні оборотних коштів підприємства після використання для цього кредиторської заборгованості. Зниження цього показника у діючих промислових підприємств до нуля свідчить про занадто високу роль кредиторської заборгованості в структурі джерел фінансування оборотних активів. Негативний вплив цього чинника на структуру оборотних коштів підприємств пояснюється органічним зв'язком між категоріями кредиторської та дебіторської заборгованостей. З настанням періоду стабілізації макроекономічної ситуації в Україні у 1996-1998 рр., на противагу поширеній на початку-середині 1990-х років точці зору, що криза неплатежів та масове розповсюдження бартеру є лише тимчасовими явищами, які самі себе вичерпають з приборканням інфляції та пом'якшенням рестрикційної монетарної політики, значного скорочення сфери немонетарних розрахунків між економічними агентами не відбулося. Таке становище стало наслідком збереження дії комплексу чинників, які були не менш важливі за інфляцію, але були приховані її високими темпами. Серед них: