важливий стимулюючий фактор економічного та соціального розвитку [21].
Це передбачало закріплення фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.
Вибір прозорого варіанта і безконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:
забезпечити повну довіру населення до нової національної грошової одиниці і, як результат, – довіру до політики уряду та економічних реформ, які він проводить;
утримати стабільність на грошовому, споживчому та валютному ринках України, не допустити чергового інфляційного сплеску та порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;
запобігти спекулятивним операціям при обміні карбованців на гривні;
створити сприятливий соціальний клімат, уникнути психологічної та соціальної напруги в суспільстві у зв'язку з проведенням грошової реформи [21].
Уряд і Національний банк України виходили з того, що напередодні реформи в готівковому обігу перебувала значна маса грошей – 338 трлн крб., яка при одночасному пред'явленні населенням не мала повного реального покриття у вигляді товарних запасів (їх було лише на 157 трлн крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, обсяги яких також були ще недостатні. За розрахунками спеціалістів, конфіскаційний варіант реформи мав би негативні наслідки, а саме: зростання інфляції до 50 % на місяць при повному спустошенні прилавків магазинів, а разом з цим і відчутне знецінення й без того незначних доходів та заощаджень населення. Це мало б руйнівні наслідки не тільки для стабільності національної грошової одиниці, а й для економіки в цілому.
Характеризуючи грошову реформу 1996 р., більшість науковців і практиків відзначають її безконфіскаційний характер. Однак є й інша думка. У зв'язку з тим, що протягом 1996-1998 рр. дефіцит бюджету покривався фактично за рахунок продажу державних цінних паперів, було побудовано "піраміду" облігацій внутрішньої державної позики, яка й відстрочила цю проблему в часі аж до 1998 р. Майже протягом двох років стабільні умови функціонування гривні забезпечувалися облігаціями внутрішньої державної позики, що давало можливість багатьом комерційним банкам заробляти значні кошти. Але в 1998 р. після чергового етапу світової фінансової кризи все ж таки "відстрочена конфіскація" відбулася частково за рахунок дрібних банків, а частково була пролонгована шляхом конверсії облігацій внутрішньої державної позики на подальші періоди, аж до сьогоднішнього дня.
Однак у цілому можна зробити висновок, що введення в обіг національної грошової одиниці – гривні забезпечило закінчення формування грошово-кредитної системи України. В обіг було введено повноцінну грошову одиницю, яка є одним із атрибутів державності та інструментів управління економікою.
Грошово-кредитна політика за своєю суттю є однією із складових загальної економічної політики держави.
Зміни на грошово-кредитному ринку вплинули на виробництво, зайнятість та інвестиції, завдяки чому ефективність грошово-кредитної політики позначилася і на реальному секторі економіки.
За характером впливу на реальну економіку та механізмом дії грошово-кредитна політика найбільше узгоджується з кон'юнктурною політикою, основною метою якої е забезпечення рівномірного розвитку економіки шляхом згладжування коливань у кон'юнктурних процесах для досягнення загальноекономічної рівноваги. Згладжування таких коливань може здійснюватись методами як грошово-кредитної, так і фіскальної політики або обома одночасно.
Механізм взаємозв'язку грошово-кредитної та фіскальної політики як елемент формування ринкової кон'юнктури схематично зображено на рис. 3.1.
Наведена схема дає чітке уявлення про те, що пожвавлення ринкової кон'юнктури завдяки збільшенню сукупного попиту може забезпечуватися зниженням облікової ставки та збільшенням грошової маси в обігу (інструментів грошово-кредитної політики), а також зростанням бюджетних доходів та скороченням видатків (інструментів фіскальної політики). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту завдяки таким же чотирьом інструментам, але протилежного спрямування.
У зв'язку з тим, що грошово-кредитна політика є основною складовою системи загальнодержавної економічної політики, її роль у розвитку економічних процесів дуже важлива.
Грошово-кредитна політика базується на прогнозній економічній та фіскальній політиці. На підставі прогнозних макроекономічних показників державного бюджету на певний період, коли передбачається його дефіцит із визначенням джерел покриття. Національний банк України розробляє основні засади грошово-кредитної політики на відповідний період.
Рис. 3.. Схематичне зображення взаємозв'язку грошово-кредитної та фіскальної політики [21]
Протягом 1993-2005 рр. Національний банк України, реалізовуючи грошово-кредитну політику, брав на себе весь тягар управління грошово-кредитним ринком за допомогою монетарних інструментів. Але в умовах відсутності реальних зрушень на мікро- та макрорівнях, незбалансованості фіскальної політики управляти цими процесами та утримувати відповідну рівновагу лише за допомогою грошово-кредитної політики було дуже складно.
Протягом усього періоду, починаючи з 1992 р., грошово-кредитна політика була спрямована на створення умов для фінансової стабілізації в Україні, впровадження і зміцнення національної грошової одиниці.
Грошово-кредитна політика може проводитися за допомогою адміністративних, ринкових та змішаних методів регулювання.
Адміністративні методи управління грошово-кредитним ринком були притаманні соціалістичній економіці, коли органи державного управління безпосередньо втручалися в економічні процеси (планування, встановлення цін, співвідношення національної валюти й іноземних валют, капітальні вкладення й т. ін.).
Ринкові методи грошово-кредитної політики – це регулювання грошово-кредитного ринку шляхом застосування ринкових механізмів без втручання державних органів управління.
Змішані методи проведення грошово-кредитної політики використовуються в країнах, які стали на шлях економічних перетворень (постсоціалістичні країни). Протягом відповідного періоду в цих країнах у зв'язку з нерозвиненістю ринкових відносин функціонують паралельно адміністративні методи та започатковуються ринкові.
Аналізуючи характер монетарної політики в Україні протягом 1992-2006 рр., можна зробити висновок, що до останнього часу управління грошово-кредитним ринком в Україні здійснювалося змішаним методом. На поверхні були інструменти, нібито притаманні ринкові, але опосередковано на нього діяли й адміністративні методи (наприклад, підтримка макроекономічної стабілізації через сприяння зниженню темпів інфляції і доведення її до керованого
