та розпоряджається його результатами.
Адам Сміт (1723-1790) народився недалеко від Единбурга в родині митного службовця. Досить рано, у 14-річному віці, Адам вступає до університету м. Глазго. Обравши гуманітарний напрям освіти, він займається також математикою та астрономією. Після закінчення університету А. Сміт отримує стипендію на навчання в Оксфорді. Пізніше він зайняв посаду професора з суспільних наук в університеті м. Глазго. Головна праця А. Сміта – "Дослідження про природу і причини багатства народу" побачив світ у Лондоні у 1776 p. Вона стала результатом 20-річного вивчення індустріального розвитку Англії, в якій тільки-но відбувалася промислова революція. Ця праця А. Сміта складається з п'яти книжок: перша – аналіз вартості й додаткової вартості; друга – дослідження природи капіталу та його нагромадження; третя – аналіз розвитку економіки Європи на шляху від феодалізму до капіталізму; четверта – аналіз поглядів двох напрямів у науці того часу – меркантилізму та фізіократії, п'ята – дослідження доходів і витрат держави. Основна ідея теоретичних поглядів А. Сміта – економічна свобода, за якої вільна людина, керуючись особистими інтересами, без зовнішнього примусу може забезпечувати всім необхідним себе і суспільство. Навіть, якби ідея природної економічної свободи – laissez-faire – була єдиним внеском А. Сміта в економічну теорію, то і тоді він залишив би помітний слід у науці [4, 22].
У XVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан Батіст Сей, який пов'язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, образно сприймав його, чого були позбавлені інші класичні економісти. Для Сея підприємець – це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Зокрема, Ж. Б. Сей вважав, що підприємець – це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал та працю) [4, 22].
Жан Батист Сей (1767-1832) – французький економіст, послідовний продовжувач творчого вчення А. Сміта, прихильник вільної торгівлі та невтручання держави в економічне життя. Народився в м. Ліоні в сім'ї купця. Отримав комерційну освіту у Великобританії, працював у конторі страхового товариства у Парижі. Брав участь у Великій французькій революції, але відійшов від революційних кіл під час приходу до влади якобінців. У 1803 p. видав свою головну працю "Трактат політичної економії". Ж.Б. Сей запропонував теорію трьох факторів виробництва. На його погляд, три фактори виробництва: праця, земля і капітал – не лише беруть участь у виробництві, а й створюють вартість. Зокрема, "праця" породжує заробітну плату як дохід робітника; "земля" – ренту як дохід землевласника; "капітал" – прибуток як дохід капіталіста (власника засобів виробництва).
Альфред Маршалл ототожнював підприємництво з менеджментом. У фундаментальній праці "Принципи економіко" (1890 p.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і технологічних процесів [4, 22].
Альфред Маршалл (1842-1924) отримав освіту в Кембриджі. Його подальша професорська доля пов'язана з Брістольським, Оксфордським та Кембриджським університетами. Заснував Королівське економічне товариство, певний час працював у Королівській комісії праці. Вперше запровадив термін "економіко" замість терміна "політична економія". Сучасні підручники з економічної теорії, за якими навчаються в школах та університетах Заходу, називаються "Економіко" (Economics). Головна праця А. Маршалла – "Принципи економіко" вийшла у 1890 p. Вона суттєво змінила напрям розвитку економічної науки, спрямувавши дослідження до мікроекономіки, тобто діяльності окремого підприємства, на окремі ринки і ціни конкретних товарів. Ця зміна була настільки важливою, що історики економічної думки застосували нове поняття – "маршалліанська революція" у науці [4, 23].
Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетера. Концепція підприємництва Й. Шумпетера ґрунтується на трьох головних засадах [4, 23]:
функція підприємництва полягає головним чином у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є "здійснення нових комбінацій" факторів виробництва або різні нововведення;
підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом та ін.) і тому "розподіляється" серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властивістю підприємця;
підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.
У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу XX ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація – дітище підприємництва, а підприємець – творець інновації.
Процес виробництва Шумпетер розглядав як певну комбінацію сил і засобів, а завдання підприємця вбачав у тому, щоб своєчасно і правильно комбінувати їх. На його думку, квінтесенція підприємницької діяльності полягає у тому, щоб ефективно здійснювати п'ять типів "нових комбінацій".
1. Виробництво нових благ та поліпшення якості існуючих благ.
2. Впровадження нових способів виробництва.
3. Відкриття й освоєння нових ринків збуту.
4. Використання нових джерел отримання сировини чи напівфабрикатів.
5. Проведення реорганізації у певній галузі чи створення промислових організацій нового типу [4, 24].
Йозеф Шумпетер (1883-1950) – відомий австро-американський економіст та соціолог. Освіту здобув у Віденському університеті. У 1919- 1920 pp. – міністр фінансів Австрійської республіки. У 1921-1932 pp. – професор Боннського університету (Німеччина). З 1932 p. і до кінця
