Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (рис. 2.1).

Рис. 2.. Основні функції підприємницької діяльності [4, 25]

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

2.2. Економічна основа підприємництва

Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність. Власність – це відносини, які складаються між суб'єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці.

Відносини власності на засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини привласнення засобів виробництва та його результатів, які охоплюють володіння, розпорядження та користування.

Володіння – відносини фактичного панування суб'єкта над об'єктом власності.

Розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об'єктом власності, фактичне управління нею.

Користування – процес фактичного вилучення корисних властивостей з об'єкта власності для задоволення конкретних потреб.

Відносини власності – "основна конструкція" економіки, вони охоплюють весь господарський процес. Це дає підставу для твердження, що економічні системи відрізняються за типами власності [4, 26].

Історія не знає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність. Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова, історично виникли в результаті розвитку приватної власності, вийшли з неї і прийшли їй на зміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності, а в разі потреби – через денаціоналізацію знову повертатись у приватну власність. Яскравий приклад цього – реформи М. Тетчер у Великобританії.

Отже, економічною основою підприємництва є приватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Ні суспільство в цілому, ні уряд не володіють нічим. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіння власністю – це також володіння владою. Ті, хто контролюють власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу поширити володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Це обмежує небезпеку концентрації влади в руках у не багатьох, а історія показує, що концентрація влади призводить до зловживання цією владою [4, 27].

Приватна власність об'єктивно сприяє також збереженню ресурсів. Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності. Власник має право [4, 27]:

Маючи приватну власність, кожен може користуватися цими правами. Отже, слід захищати цю власність і піклуватися про неї.

Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Власність – це багатство. Коли власність втрачає вартість, її власник втрачає частину багатства. Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що, у свою чергу, веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку.

Розділ 3. Місце суб'єкта підприємницької діяльності в системі ринкових відносин (теоретична модель)

3.1. Місце суб'єкта підприємницької діяльності в системі ринкових відносин

Представлені сьогодні в економічній літературі методологічні та теоретичні принципи дослідження передумов і результатів функціонування підприємницьких структур є досить ефективними для всебічного аналізу діяльності окремого реального суб'єкта підприємницької діяльності, який діє в тих чи інших конкретних соціально-економічних умовах. На основі цих принципів можливим є ретельний аналіз функціонування суб'єктів підприємницької діяльності (їх внутрішньої структури та основних характеристик) [21, 50-58].

Але в межах даного підходу неможливо дослідити процеси формування того чи іншого суб'єкта підприємницької діяльності, відтворення характерних умов його функціонування в конкретній формі. Для такого аналізу необхідно дослідити відносини взаємодії та взаємовпливу, що виникають у процесі функціонування суб'єкта підприємницької діяльності між ним та іншими економічними суб'єктами. Така функціональна взаємодія та взаємовплив утворюють своєрідну економічну мікросистему, в межах якої відбувається . утворення, формування та існування суб'єкта підприємницької діяльності. Як і будь-яка інша мікросистема, економічна мікросистема функціонування суб'єкта підприємницької діяльності має свої характерні особливості, що формують конкретні умови існування тієї чи іншої підприємницької структури.

Принципова структура такої економічної мікросистеми та місце в ній суб'єкта підприємницької діяльності можуть бути окреслені за допомогою створення теоретичної моделі її функціонування. Саме теоретична модель, включаючи в себе як основні елементи диференційовано висвітлені умови функціонування підприємницьких структур, в межах логічного аналізу дозволяє не тільки дослідити специфіку суб'єкта підприємницької діяльності як особливого економічного суб'єкта, а й простежити субординацію взаємозв'язків, що виникають у процесі його функціонування. Така теоретична модель допоможе окреслити основні функції, притаманні суб'єкту підприємницької діяльності, і одночасно розкрити особливості взаємодії та взаємовпливу всіх внутрішніх елементів мікросистеми [21, 50-58].

З цієї точки зору, як найбільш функціонально взаємопов'язані, можуть бути виокремлені три основні елементи ринкової економіки. Підприємницька діяльність за будь-яких умов і на всіх історичних етапах розвитку ринкової економіки характеризується як взаємодія трьох основних елементів [21, 50-58]: