І хоча рівень розвитку соціально-економічних відносин, насамперед особливостей функціонального стану ринкового середовища та можливостей ринкового впливу, необхідно задає певний рівень агрегування явищ і процесів, що вивчаються, це лише визначає ступінь деталізації висновків про конкретні прояви цих постійно діючих і стабільних взаємовідносин [21, 50-58].

Суб'єкт підприємницької діяльності як елемент конкретної мікросистеми – це специфічна структура, що виявляє особисті інтереси через посередництво вироблення цілей функціонування, кооперування необхідних факторів виробни-ц-т-ва, створення виробництва, пристосованого до конкретного ринкового середо-ви-ща, та отримання прибутку від реалізації на ринку виробленої продукції. За будь-яких умов суб'єкт підприємницької діяльності діє в окреслених напрямах, викону-ючи повністю чи частково основні притаманні йому функції і вступаючи при цьому у відносини з іншими економічними суб'єктами, представленими на ринку.

Ринкове середовище, в межах якого функціонує суб'єкт підприємницької діяльності, виступає як елемент мікросистеми у вигляді сукупного ринкового суб'єкта, що представляє сукупність як потенційних споживачів та контрагентів, так і можливих конкурентів суб'єкта підприємницької діяльності. У зв'язку з цим інтереси сукупного ринкового суб'єкта є досить суперечливими та мінливими, що зумовлює атмосферу невизначеності, непередбачуваності та ризиковості. Саме в таких умовах доводиться функціонувати суб'єкту підприємницької діяльності.

Виробнича структура як третій основний елемент мікросистеми є втіленням коопераційних дій суб'єкта підприємницької діяльності щодо факторів виробництва з приводу виробництва та реалізації ринкове необхідної продукції. І з цієї точки зору, функціонування підприємства – це реалізація (здійснення) підприємницької ініціативи в межах ринкового середовища [21, 50-58].

Цілісність наведеної структури зумовлюється характером зв'язку цих трьох елементів, які саме й визначають зміст, кордони та внутрішні тенденції розвитку даної мікросистеми. Вона є результатом виникнення та довготривалої безпосередньої дії особливих внутрішніх діалектичних зв'язків між структурними елементами мікросистеми.

Діалектичні зв'язки, що постійно й безпосередньо здійснюються при функціонуванні кожного з трьох елементів мікросистеми, мають соціально-економічну природу і чітко визначену структуру В економічній теорії такі зв'язки характеризуються як виробничі відносини. Саме взаємовплив елементів мікро-си-с-те-ми, що здійснюється через постійно діючі виробничі відносини, які утворюю-ть-ся на основі взаємодії стабільно функціонуючих економічних суб'єктів ринкового господарства, є базою для формування теоретичної моделі мікросистеми.

Як відомо, принципова будова будь-яких виробничих відносин за будь-яких умов і на всіх історичних етапах розвитку суспільного виробництва характеризується взаємодією різнонаправлених інтересів політико-економічних диференційованих суб'єктів з приводу певного (визначеного) об'єкта.

З цієї точки зору, кожна з основних функцій суб'єкта підприємницької діяльності (ініціативна діяльність з метою отримання прибутку, виконання владних повноважень при прийнятті економічних рішень і в процесі функціонування підприємства (менеджмент), особистий ризик та особиста відповідальність за результати господарювання) може бути проаналізована як окрема виробнича відносина.

Таким чином, ініціатива – це виробничі відносини з приводу отримання прибутку між суб'єктом підприємницької діяльності та сукупним економічним суб'єктом, що формує його ринкове оточення. З цієї точки зору, ініціатива, як і будь-які інші виробничі відносини. має два різнорідні суб'єкти – суб'єкт підприємницької діяльності та сукупний ринковий суб'єкт і один об'єкт, з приводу якого ці відносини формуються – отримання суб'єктом підприємницької діяльності прибутку від реалізації суспільне необхідного на даному ринку товару чи послуги [21, 50-58].

Крім того, ініціатива як елемент виробничих відносин вказує на існування двох різнорідних інтересів: для суб'єкта підприємницької діяльності – прибуток від реалізації продукції чи послуги; для сукупного суб'єкта ринку – отримання необхідного товару чи послуги. Ці інтереси не тільки не збігаються, а й мають у собі певне протиріччя, яке й проявляється як безпосереднє функціонування даних виробничих відносин. Таке протиріччя виникає з приводу встановлення ціни на товари та послуги, запропоновані суб'єктом підприємницької діяльності до реалізації й прийняті ринком як дійсно необхідні й такі, що відповідають суспільному попиту [21, 50-58].

Таким чином, виробничі відносини ініціативи задають загальну мету процесу виробництва та відповідають за кількісні параметри його функціонування, тобто формують так звану цільову функцію суб'єкта підприємницької діяльності на основі оцінки загальної економічної ситуації на конкретному ринку та можливостей найбільш ефективного пристосування до неї.

При цьому необхідно зазначити, що мета теоретичного абстрагування, яке здійснюється в даному випадку, не стосується відпрацювання реальних дій економічних суб'єктів. Теоретична модель є інструментом, за допомогою якого можна віднайти ті причинно-на-слідкові об'єктивні зв'язки, що виникають між реально діючими економічними суб'єктами.

Виробничі відносини, що формуються в процесі функціонування суб'єкта підприємницької діяльності, – це відносини управління підприємством, тобто менеджмент. З точки зору існування економічної мікромоделі, менеджмент – це виробничі відносини з приводу здійснення загального управління підприємством, які виникають між суб'єктом підприємницької діяльності та сукупним вироб-ничим суб'єктом, що формується в межах підприємницької структури [21, 50-58].

Об'єктом таких виробничих відносин виступає виробничий процес як функціональна взаємодія факторів виробництва, в межах якої здійснюються всі належні витрати виробництва і створюються готові ринкове необхідні товари. Інтерес суб'єкта підприємницької діяльності в цих виробничих відносинах формується в межах виконання ним владних повноважень у напрямі оптимізації граничних витрат виробництва. Інтереси підприємницької структури в даному випадку найбільш чітко простежуються через особисті інтереси учасників виробничого процесу, які входять до нього через залучення факторів виробництва (капіталу, землі, робочої сили). Протиріччя виникає як наслідок такого залучення і виявляється в кількісних параметрах здійснення витрат виробництва. Саме вони окреслюють граничну ефективність функціонування підприємницької структури, що й виявляється через реалізацію особливих виробничих відносин – менеджмент.

Виробничі відносини, що виникають у