і технологічних нововведень, пошук і виокремлення нового товару, удосконалення існуючого. Сучасні західні теоретики стверджують, що суб'єкт підприємницької діяльності завжди орієнтується на щось нове, традиційно невловиме, що психологічно не закріплене. Це виявляється у виборі нового шляху чи нових засобів для досягнення поставленої мети. Але всі дії суб'єкта підприємницької діяльності чітко визначаються та коригуються у залежності від змін ринкового середовища. Метою процесу впровадження інновацій залишається здійснення підприємницького інтересу, хоча підприємець не завжди сподівається на зміни ринкового оточення для ефективного їх використання. Він може підштовхувати такі зміни на свою користь, знаходячи можливості вдосконалення товарів і напрямів їх просування на ринок, що безпосередньо впливає на зсув кривих попиту, чи впроваджувати нові технології, знижуючи витрати на виробництво і змінюючи таким чином цінові характеристики товару, що також впливає на зсув кривих попиту. Тобто, процес впровадження інновацій, враховуючи всі можливі зміни ринкового середовища, відповідає на завуальований вияв інтересу іншого суб'єкта виробничих відносин ініціативи – сукупного ринкового суб'єкта, сприяю-чи утвердженню нової рівноваги в межах закону попиту та пропозиції [21, 50-58].
Інвестиційна діяльність як підприємницька ініціатива формує функціональне середовище виробничого процесу, тобто кооперує всі необхідні фактори виробництва і синхронізує їх дію з функціонуванням інших економічних суб'єктів у межах даного ринку. На відміну від інноваційної, інвестиційна діяльність сприяє встановленню ринкової рівноваги, пристосовуючи можливості та потреби суб'єкта підприємницької діяльності до ситуації, що склалася на ринках основних ресурсів. Зміна цінових пропорцій на цих ринках і зумовлює необхідність такого напряму здійснення підприємницької ініціативи, позначаючись, у свою чергу, на характеристиках цільової функції суб'єкта підприємницької діяльності [21, 50-58].
Арбітражування з цієї точки зору визначає те, що в економічній теорії формулюється як безпосереднє ринкове новаторство, а саме: виявлення та задоволення нових чи прихованих суспільних потреб у межах можливого попиту та споживання. Це, так би мовити, готовність суб'єкта підприємницької діяльності використати будь-яку можливість, надану ринком, в межах існуючого «стихійного порядку». Можливості впровадження арбітражування виникають там, де зміни у ринковому середовищі призводять до порушення сталої рівноваги. Такий ринковий дисбаланс і створює можливості для впровадження арбітражування як прояву відносин ініціативи суб'єкта підприємницької діяльності у напрямі трансформації каналів збуту та безпосереднього переміщення товарів і послуг у нових межах трансформованого ринкового середовища. Іншими словами, арбітражування як ініціативна діяльність суб'єкта підприємництва – є використання можливостей здійснення цільової функції в умовах трансформації ринкового середовища. Для цього необхідно проаналізувати інформацію про зміни в попиті та споживанні товарів і послуг, ситуацію на ринку цінних паперів та на міжнародних ринках і використати цю інформацію в межах виробничих можливостей даного суб'єкта підприємницької діяльності [21, 50-58].
Саме виробничі можливості виконання такої цільової функції обмежують суб'єкта підприємницької діяльності у вияві його ініціативи. Тобто, особливості функціонування третього елемента мікросистеми – виробничого підприємства – є безпосередньо матеріальною базою та обмежуючим фактором для впровадження відносин ініціативи з боку як суб'єкта підприємницької діяльності, так і функціонуючої ринкової структури.
Але ще більш вагомим є зворотній вплив ініціативної діяльності суб'єкта підприємництва на виробничий процес. Будь-які зміни цільової функції під впливом здійснення відносин ініціативи безпосередньо позначаються на функціонуванні виробничого підприємства. Такий вплив позначається не тільки на умовах і факторах виробництва, а й на співвідношенні «витрати виробництва – ціна», що формує функціональні межі ефективного виробничого процесу А це співвідношення, враховуючи всі внутрішні та зовнішні чинники (що включають в себе і так звані трансакційні витрати), існує в тому чи іншому вигляді, тільки виходячи з особливостей існування даного сукупного ринкового суб'єкта. Тобто, ситуація на ринку в момент здійснення суб'єктом підприємницької діяльності відносин ініціативи також має великий, хоч і опосередкований, вплив на всі процеси функціонування виробничого підприємства. Такий вплив може бути окреслений співвідношенням «ціна-прибуток», що, в свою чергу, зумовлює і формує функціонально ефективні межі здійснення відносин ініціативи. Саме ці два співвідношення («витрати-ціна» та «ціна-прибуток») несуть у собі можливість розвитку протиріччя економічних відносин ініціативи. Цінова незбалансованість здійснення цільової функції може призвести до часткової чи повної нереалізації економічних інтересів обох суб'єктів даних виробничих відносин. Тобто, в межах реалізації виробничих відносин ініціативи є можливість нездійснення його як цільової функції виробництва і таким чином невиконання першої з умов функціонування даної економічної мікросистеми. Тому в межах реалізації цих виробничих відносин формується реальний вплив його суб'єктів на функціонування мікросистеми в цілому.
Таким чином, будь-які зміни як становища суб'єкта підприємницької діяльності, так і внутрішнього стану сукупного ринкового суб'єкта, що є суб'єктами виробничих відносин ініціативи, зумовлюють значні зміни третього економічного елемента мікросистеми функціонування суб'єкта підприємницької діяльності – сукупного суб'єкта виробничого підприємства. Саме через вплив на підприємство при формуванні цільової функції і реалізується функціональний взаємозв'язок відносин ініціативи, що виникає між суб'єктом підприємницької діяльності та сукупним ринковим суб'єктом. Саме так здійснюється перший функціональний взаємозв'язок у межах мікросистеми функціонування суб'єкта підприємницької діяльності [21, 50-58].
Другий взаємозв'язок – менеджмент – є взаємовплив між суб'єктом підприємницької діяльності та сукупним виробничим суб'єктом з приводу безпосереднього виробництва та реалізації продукції, в межах якого формуються особливі специфічні відносини, які проявляються через сукупність принципів, методів, засобів і форм управління підприємством. У зв'язку з цим роль менеджменту як функції суб'єкта підприємницької діяльності полягає у всебічному забезпеченні життєдіяльності даного виробничого підприємства в межах функціонування локальної економічної мікросистеми. А основне завдання виробничих відносин менеджменту – забезпечення відповідності кількісних та якісних параметрів всіх залучених факторів виробництва, що
