Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи:

Розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку; пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорція розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складається під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачується за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів господарювання, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап – розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому можуть створюватись цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Рис.2.2. Схема використання прибутку підприємства.

Отже, із загальногоприбутку сплачується податок; решта поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на сціальну підтримку тощо (розподілений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можнарозглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямовання достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1)виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів із щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залашку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний із цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон’юктури та фінансового стану підприємства.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини цього прибутку у чистому прибутку коливається в межах 30-70%.

Отриманий підприємством прибуток є предметом розподілу, він використовується для задоволення різноманітних потреб: здійснюються відрахування до бюджету ( 31 %), дивіденди власникам акцій (в середньому 30%), відрахування в резервний фонд та на інвестиційні потреби. Розподіл прибутку ВАТ за 1-3 роки наведений в таблиці 3.3.

Табл.3.3. Розподіл прибутку підприємства за 3 роки.

Показник/роки | 2003 | 2004 | 2005

Податки на прибуток | 2356,5789 | 2410,34044 | 2705,0976

Дивіденди | 2128,5228 | 2254,83461 | 2705,0976

Резервний фонд | 836,2054 | 777,529175 | 785,35092

Інвестиційні потреби | 1254,3081 | 1307,80407 | 1500,8929

Інші напрямки використання | 1026,25 | 1024,78 | 1029,68

Зобразимо це графічно на наступному малюнку:

Рис.3.6. Розподіл прибутку підприємства.

Усі напрямки використання прибутку на об’єкті дослідження за 1-3 роки у процентному відношенні є майже одинаковими, але все ж є певні зміни та динаміка: поступове незначне зниження грошових коштів у резервному фонді та зростаючі (також незначно) відрахування на інвестиційні потреби та на виплати дивідендів.

2.2. Показники прибутку

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, усіх форм інвестування; він слугує джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на його зростання.

Загальна величина прибутку має такі джерела утворення:

прибуток від реалізації продукції;

прибуток від позареалізаційних операцій;

прибуток від іншої реалізації.

Загальна величина прибутку визначається:

П = ВД – ВВ – А; (2.2.1)

де ВД – валовий дохід підприємства;

ВВ- валові витрати виробництва — це загальна сума витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства;

А- амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів підприємства.

При більш детальному розгляді формула матиме такий вигляд:

Пб = (Д1 – В1) + (Д2 – В2) +(Д3 – В3) – А; (2.2.2)

де В1, В2, В3, - витрати виробництва від реалізації продукції (послуг), від позареалізаційних операцій, від іншої реалізації відповідно; Д1,2,3 – відповідно валовий дохід від цих операцій.

Тобто Пб = Пр+ Ппр.+ Пін.; (2.2.3)

де Пр – прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг);

Ппр. - прибуток від позареалізаційних операцій;

Пін - прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) є основною складовою загального балансового прибутку.

Пр = ВД – Sвир. – ПДВ – АЗ; (2.2.4)

де Sвир. – витрати виробництва на виготовлення