Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.

Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава: на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності; відповідно до статті 12 цього Закону сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям цільові кредити; подає підприємцям інші види допомоги.

3. Статут підприємства

Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємо-відносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відпо-відати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для дер-жавних підприємств — власник майна за участю відповідного тру-дового колективу.

У статуті підприємства визначаються: його точне наймену-вання та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та по-рядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існу-вання.

У найменуванні підприємства треба відобразити його конкрет-ну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колек-тивне, державне, акціонерне товариство) тощо. У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентува-ти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна вклю-чати положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про по-вноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

4. Колективний договір

На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточ-нюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та еко-номічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власни-ком) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдос-коналення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побу-тового забезпечення працівників, а також кілька розділів із конк-ретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.

У колективний договір включають зобов'язання щодо поліп-шення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та її оплати, професійної підго-товки й підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту пра-цівників підприємства. Значне місце у колективному договорі займають зобов'язання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачене статутом.

Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

Висновок

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи: податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій; державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.

Список використаної літератури

Закон України „Про підприємництво” від 07.02.91 № 698-ІІІ, зі змінами та доповненнями.

Закон України „Про підприємства” від 27.03.91 N 887-XII, зі змінами та доповненнями.

Указ Президента України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 12.04.98 № 456/98.

Кольга В.Д. Довідник приватного підприємця. – К., 2000. – 216 с.

Онищенко Т. Приватний підприємець. – Х., 2002. – 516 с.

Михасюк І. Державне регулювання економіки. – К., 2000. – 592 с.

Мочерний С.В. Основи підприємницької діяльності. – К., 2001. – 280 с.

Економіка підприємства. / за ред. П.С. Харіна. – Тернопіль, 2000. – 500 с.