Директору підприємства також безпосередньо підпорядковано начальників цехів, які здійснюють технічне та господарське керівництво відповідним цехом. До складу апарату управління цеху входить заступник начальника цеху з підготовки виробництва. Він займається питаннями розробки технологічних процесів, забезпечує дільниці необхідною документацією та оснасткою. Помічник начальника цеху з виробництва здійснює оперативне керівництво виробничими процесами. Механік цеху організує ремонт устаткування та нагляд за його експлуатацією. Економічну роботу в межах цеху очолює економіст, а питаннями нормування та оплати праці займається нормувальник.

Начальник цеху здійснює управління виробництвом за допомогою майстрів виробничих дільниць, які вже безпосередньо або за допомогою бригадирів організують працю виконавців.

Отже, підприємство – це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного го-с-по-да-р-ст-ва, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні по-слу-ги).

Підприємство має певну мету своєї діяльності, а також структуру.

Розділ 2. Організаційно-правові форми підприємства

2.1. Чинники, що обумовлюють організаційно-правові форми підприємства

10 найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:

На рис. 5 подано класифікацію суб'єктів господарювання за їх організаційно-правовими формами.

Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності – державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на ґрунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

Об'єднання – це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємо-зв'я-заних спеціалізованих суб'єктів господарювання (підприємств, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.

Рис. . Класифікація суб'єктів господарювання:

AT – акціонерне товариство; МП – мале підприємство; СП – спільне підприємство; ФПГ – фінансово-промислова група [4, 37]

Розрізняють два типи таких об'єднань.

Перший тип об'єднань має договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.

Другий тип об'єднань має форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу. Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.

Мотиви об'єднання можуть бути такі:

1) диверсифікація виробництва;

2) придбання виробничої бази або джерел сировини;

3) скорочення капітальних витрат та зменшення ризику при створенні нових виробничих потужностей;

4) проникнення на новий ринок збуту продукції;

5) освоєння нових видів діяльності;

6) розширення діючого виробництва;

7) придбання нових каналів реалізації товарів або надання послуг;

8) підвищення ефективності маркетингу;

9) прагнення уникнути сезонної або циклічної нестабільності виробництва;

10) комплексне використання сировини, матеріалів, відходів виробництва;

11) реалізація складних інвестиційних та інноваційних проектів;

12) зниження за допомогою партнерів витрат виробництва тощо [4, 38].

2.2. Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу

Підприємницька діяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної особи і приватне підприємство (фірма).

Індивідуальне підприємство ґрунтується на праві власності однієї особи або сім'ї, котрі отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнеcy. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.

Як правило, власники одночасно є і керівниками. Це одна з найбільш поширених простих і динамічних форм бізнесу.

До переваг малого бізнесу належать:

До недоліків малого бізнесу належать:

Одноосібні фірми існують завдяки ініціативі однієї людини – власника. Доля такої фірми тісно пов'язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.

Невизначеність життєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, що мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних угод.

Товариство як організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і ґрунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами.

Залежно від прийнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види товариств:

Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання