банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строк виконання всіх грошових зобовязань банкрута та зобовязання щодо сплати по-датків і зборів вважається таким, що настав;
припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій з усіх ви-дів заборгованості банкрута;
відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи ста-новити комерційну таємницю;
скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
вимоги за зобовязаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час прове-дення процедур банкруцтва, можуть предявлятися тільки в межах ліквідаційної процедури.
З початком ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління підприємства-банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, керів-ник підприємства-банкрута звільняється з роботи у звязку із банкруцтвом підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняється повноваження власника майна банкрута.
Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється лфквфдатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у пятиденний термін з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквіда-ційну процедуру і призначає ліквідатора [13, ст. 429].
У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка становить більш ніж 25%, господарський суд призначає членами ліквідацій-
ної комісії представника державного органу з питань банкруцтва та при необхідності органу місцевого самоврядування.
Протягом трьох днів з призначення ліквідатора органи управління підприємства-банк-рута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штам-пів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника юридичної особи-банкрута.
До складу діквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, антимонопольного комітету України, Державного органу з питань банкруцтва, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місце-вого самоврядування.
Дії ліквідатора можуть бути оскарженідо господарського суду власником майна банк-рута, особою, яка відповідає за зобовязання банкрута, кожним кредитором окремо або комі-тетом кредиторів, особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, пе-редбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.
Усі види майнових активів банкрута, які належать йому на правах власності або пов-ного господарського володіння на дату відкриття ліквідаційної процедури, оцінюються гос-подарським керуючим.
Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає про-даж майна на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлений інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпкчує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.
Майно, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У цих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене май-но у власності чи на підставі іншого речового права.
Ліквідатор зобовязаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тіль-ки один рахунок в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної
процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перерахову ються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок, з якого здійснюються виплати кредиторам.
Кошти, одержані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у законодавчо визначеному порядку.
Черговість задоволення вимог кредиторів [13, ст. 430]:
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок кош-тів від продажу майна банкрута та після повного задоволення вимог попередньої черги.
Вимоги, незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та лікві-даційний баланс, який затверджується, і на основі якого господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив дер-
жавну реєстрацію юридичної особи, та органам державної статистики для виключення юри-дичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику, органам державної податкової служби за місцем знаходження підприємства.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, то він вва-жається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише в разі, якщо в неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством [13, ст. 431].
Продаж майна боржника, як вже зазначалося, може відбуватись на закритих і відкритих торгах. Відповідно до цього є багато способів реалізації майна підприємства-банкрута.
Форми реалізації майна боржника
Можна використовувати й інші способи реалізації, визначені в судовому порядку.
Сьогодні в Україні перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовлює появу різних організаційно-правових форм господарювання, тобто підприємств певних видів. В нашій державі вони мають справжню фінансову незалежність і повну самостійність, але це не означає, однак, ігнорування певних правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавчо закріплено у відповідних нормативних актах.
Отож, основною організаційною і самостійною ланкою в Україні є субєкт підприємництва у вигляді фізичної чи юридичної особи, діяльність якого дуже впливає на збалансованість економіки країни. Якщо власники капіталу вирішили створити підприємство, то відповідно вони стають платниками різноманітних зборів, що здійснюють бюджетні і позабюджетні організації, створюють нові робочі місця, тобто зменшують безробіття, а також змінюють інші фактори, які впливають на економічну ситуацію. Так діяльність підприємств