На японських фірмах розроблена програма для забезпечення якості, яка отримала назву „п’ять нулів”. Вона сформульована у вигляді коротких правил: не створювати умов для появи дефекту, не передавати дефектну продукцію на наступну стадію, не приймати дефектну продукцію з попередньої стадії, не змінювати технологічні режими, не повторювати помилок [16, с.56].

В Західній Європі протягом 1980-х років спостерігалась підвищена увага до проблем якості продукції і послуг, а також до удосконалення самого процесу забезпечення якості, значну роль в цьому відіграють стандарти, які є організаційно--технічною основою систем якості. Для регулювання перевірки систем якості були створені національні стандарти, що встановлюють вимоги до систем якос-ті, а в 1987 р. Міжнародною організацією із стандартизації ISO були розроблені і впроваджені міжнародні стандарти серії 9000, доповнені в подальшому стандар-тами 10000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений в різних країнах, і в багатьох із них були впроваджені як національні. Велике значення надається сертифікації систем якості на відповідність цих стандартів, створенню авторитетного європейського органу по сертифікації з відповідністю до вимог стандартів ЕN серії 45 . Окрім сертифікації продукції проводиться акредитація дослідницьких лабораторій і працівників, які контролюють і оцінюють якість продукції [16, с.89].

1.4. Основні проблеми забезпечення підвищення якості продукції вітчизняних підприємств та перспективи їх розв’язання

Забезпечення якості продукції — одна із форм конкурентної боротьби, завоювання і втримання позицій на ринку. Високий рівень якості продукції сприяє підвищенню попиту на продукцію і збільшенню суми прибутку не лише за рахунок обсягу продажів, а й за рахунок вищих цін. Саме в умовах відкритої ринкової економіки, проявляються фактори, які роблять якість продукції умовою виживання товаровиробників, мірилом результативності її господарської діяльності, економічного добробуту країни.

Сучасні складні економічні та політичні процеси в Україні не дозволяють вітчизняним підприємствам у повній мірі боротися за розширення внутрішнього та зовнішнього ринку збуту. Однією з причин такого становища є недостатньо висока якість продукції.

Проблема підвищення якості має кілька аспектів: технологічний, організаційний, економічний, соціальний та комерційний, при цьому вирішення економічних питань є першочерговими.

До технічних проблем забезпечення якості продукції належать використання застарілих технологій виробництва, впровадження новітніх досягнень науки та техніки в процесі проектування виробів, порушення дотримання технологічної дисципліни, неритмічність виробництва, неналежне технічне оснащення виробництва, використання старих стандартів. Саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів щодо характеристик виробів, відбивають тенденцію розвитку науки та техніки.

Не менш важливими у виробництві якісної продукції є соціально-економічні та організаційні проблеми, до яких відносять неправильну систему прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів, недостатню мотивацію працівників підприємства, відсутність системи контролю навчання робітників усіх категорій та масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції, також проблеми усебічної активізації людського чинника для проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання [17, с.356].

Ринкові умови господарювання передбачають активне і широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на підприємствах. Для вирішення проблем якості потрібно введення єдиних законодавчих вимог, єдиних стандартів, єдиних процесів перевірки відповідності продукції вимогам рику.

В цей же час держава повинна всебічно підтримувати вітчизняних виробників за рахунок активізування діяльності Національної ради з якості при Президенті України. Вона має розширити співробітництво України з міжнародними організаціями; впровадити систему заходів, що направлені на впровадження досягнень НТП та інновацій для забезпечення виробництва високоякісної продукції, створити служби інформації про новітні технології, зміни у законодавстві, перспективні ринки збуту, що забезпечать підвищення якості продукції; забезпечити навчання робітників підприємства усіх категорій, від зусиль яких залежить забезпечення якості продукції [11, с.70].

Також необхідно спиратись на досвід зарубіжних партнерів. Відмінними рисами європейського підходу до вирішення проблем якості продукції є:

законодавча основа для проведення всіх робіт, які пов’язані з оцінкою і підтвердженням якості;

гармонізація потреб національних стандартів, правил і процедур сертифікації;

утворення регіональної інфраструктури і мережі національних організацій, уповноважених проводити роботи по сертифікації продукції і системи якості, акредитації лабораторій, реєстрації спеціалістів по якості і т.д.;

розвиток інтеграції по ступеням життєвого циклу продукції.

На жаль, Україна істотно відстає від європейських країн за рівнем якості продукції. Яскравим прикладом є те, що такі відомі світові методи, як самооцінка за Моделлю досконалості ЄФУЯ, статистичне управління процесами, концепція “шість сигм”, економне виробництво, система збалансованих показників почали використовуватись в Україні лише 9 років назад після «Днів якості в Києві 1998». Практична реалізація можливостей національної системи стандартизації ускладнюється хибами законодавчої бази у цій сфері: закони сформульовані у дуже загальній формі. Крім того, в Україні ще діють норми колишнього СРСР, які не відповідають міжнародним вимогам. У такій ситуації український ринок наповнюється низькоякісною імпортною продукцією, яку іноземні виробники не можуть реалізувати у своїх країнах через невідповідність міжнародним стандартам.

За статистикою, відсоток виготовлення бракованої продукції на більшості промислових підприємствах України в 2006 році склав 10-12%, при допустимій нормі 5%. Перевищення норми в 2-2,5 рази свідчить про те, що вітчизняна продукція не буде користуватися попитом на європейському рівні, де відсоток браку коливається від 0,5% до 0,8% [9, c.38].

За кордоном, на відміну від