до законодавства; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, Встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд [12, 260].
1.2. Теорії і моделі підприємництва
Теоретичне осмислення явища "підприємництво" пройшло довгий шлях. Вважають, що вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р. Кантільйоном у XVIII ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами, оскільки вони займаються ризиковою діяльністю: ремісників, торговців, селян, лихварів, розбійників і злидарів.
Класик англійської політичної економії А. Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатом.
Французький економіст Ж.-Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.
Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємця таким чином [14, 230-233]:
а) як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю;
б) як організатора, який уміє об'єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей;
в) як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.
Й. Шумпетер, австро-американський економіст, першим зауважив, що підприємець – не обов'язково власник капіталу. Руйнування уявлення про обов'язкове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлене розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша – залученим. Корпоративна форма підприємництва наочно відображає відокремлення функції підприємництва від функції власності. Остання функція стає пасивнішою, а дедалі активніша роль переходить до організації та управління.
Рис. 1.. Типи підприємців у сучасній економіці [14, 230-233]
Розглянемо співвідношення понять "бізнес" та "підприємництво".
Термін "бізнес" ширше використовується за кордоном. Вітчизняна наука частіше вживає термін "підприємництво".
Бізнесмен – людина, що має свою справу. Часто таких людей називають і підприємцями. Але в наукових виданнях дедалі частіше підкреслюють, що бізнесмен може виконувати просто репродуктивну функцію, тобто з року в рік виробляти одні й ті самі товари та надавати послуги. Підприємці ж є новаторами, яких вирізняє з-поміж інших людей творчий пошук, відкриття, бажання освоювати нові ринки збуту, запроваджувати нові форми організації виробництва та збуту, віднаходити нові ресурси та їхні комбінації, свідомий ризик тощо.
Таблиця 1.
Порівняльна характеристика класичної та інноваційної
моделей підприємництва [14, 230]
Поведінка підприємця | Класична (прирістна) модель підприємництва | Інноваційна модель підприємництва
Мета підприєм-ни-цької діяльності | Максимізація доходу | Оптимізація потенціалу дохідності
Засоби досягнення мети | Застосування підходів, вироблених на основі попереднього власного досвіду | Застосування нових, нетрадиційних підходів, пошук нових ресурсів та їхніх комбінацій, нових систем управління, заохочення тощо
Варіантність дій | Одноальтернативність з урахуванням минулого досвіду | Багатоальтернативність, творчий пошук перспектив
Ставлення до ризику | Мінімізація ризику | Усвідомлений ризик з балансуванням сукупності ризикових варіантів
Реакція на зміни в економічному середовищі | Реакція на зміни, що відбулися, стали фактом | Прагнення передбачити виникнення проблем та знайти засоби пристосування до них (якщо їхнє настання не можна попередити) і застосування превентивних засобів для запобігання небажаних наслідків
Система заохочень | Заохочення стабіль-ності та ефективності | Заохочення творчості, новаторства, ініціативи
1.3. Інноваційна модель формування підприємництва в Україні
Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.
Класична модель підприємництва орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за та-кої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів [21, 11].
Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності е такою: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією (рис. 1.2).
Рис. 1.. Схема принципових дій за умови інноваційної моделі
підприємництва [21, 11]
Із зміною технологічного способу виробництва економічна поведінка підприємців змінюється. Перехід від індустріальних до інформаційних технологій зумовлює перехід підприємницької діяльності від класичної до інноваційної моделі (табл. 1.1).
Для започаткування і тривалого здійснення підприємництва необхідні самі підприємці. Останніх небезпідставно вважають центральними особами у бізнесі. Підприємця інколи порівнюють з полководцем, здатним з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника. Держава буде багатою, якщо принаймні 5-7 % її активного населення матиме нахил до підприємництва.
Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми [14, 244]: венчурне підприємництво (бізнес); інжиніринг; лізинг; техно-парки; торговельну мережу; франчайзинг та ін.
Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів з метою отримання максимального прибутку.
За розміром венчурні компанії невеликі або середні.
За організаційно-правовою формою – партнерства (товариства).
Займаються вони цільовими інженерними розробками, продукуванням та запровадженням інновацій.
Венчурні компанії виконують роль інвесторів довгострокових наукомістких проектів із залученням ризикового капіталу.
Партнерами венчурної компанії є [14, 244]:
професіонали у сфері підприємницької та управлінської діяльності;
інституційні інвестори (інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди і т. ін.);
приватні особи.
Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1 %), але беруть на себе повний ризик з управління компанією.