Інституційні та приватні інвестори забезпечують фінансування і ризикують своїми інвестиціями. Так здійснюється принцип венчурного підприємництва щодо розподілу ризику. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори – близько 80 %.
Інжиніринг – система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту при будівництві промислових та інших об'єктів (рис. 1.3).
Рис. 1.. Види та функції інжинірингових фірм [14, 245]
Лізинг – форма довгострокової оренди, де орендодавачем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90 % тривалості звичайного терміну експлуатації об'єктів, що здаються в оренду.
Орендовані об'єкти, як правило, купуються лізинговою компанією на прохання орендатора. Лізингові компанії пред'являють до орендарів ті самі вимоги, що й банки при наданні кредиту. Але асортимент їхніх послуг значно ширший: надання інженерно-консультаційних послуг, післяпродажне обслуговування; навчання персоналу для обслуговування устаткування тощо.
Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.
Технопарки – одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм). За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру, створеного на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, який зосереджує близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, де працюють 190 – 200 тис. осіб.
Шляхи виникнення технопарків [14, 246]:
об'єднання співробітників університетських та науково-дослідних центрів, які прагнуть комерціалізувати результати своїх науково-дослідних розробок;
створення науково-технічним персоналом крупних компаній, які залишають корпорацію, бажаючи мати свою власну справу. Як правило, корпорації не тільки не чинять опору, а й сприяють цьому процесу, розраховуючи на співробітництво у разі успіху;
перехід існуючих фірм під егіду технопарку з метою отримання певних пільг (умов кредитування, оренди приміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок тощо).
Торговельна мережа – два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.
Франчайзинг – найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузі збуту.
Суть франчайзингу полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзор) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії-франчайзора.
Для отримання прав фірма оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії (франчайзора), а потім сплачує щомісячні внески. Це робить франчайзинг схожим з орендою, де у тимчасове користування надається право користування товарним знаком.
Франчайзинговий пакет (франшиза) – повна система ведення бізнесу – дає змогу франчайзі здійснювати цю діяльність успішно навіть тоді, коли він починає займатися нею вперше.
Франчайзі здійснює свою діяльність згідно із законами, нормами і правилами, встановленими франчайзором. Компенсацією за втрату в цьому аспекті економічної свободи франчайзі є надання йому дозволу використовувати назву компанії, її репутацію, маркетингові технології тощо.
Джерела фінансування системи франчайзингу [14, 246]:
передача в оренду головною компанією – франчайзором власного основного капіталу;
власний капітал франчайзі (фірми-оператора);
запозичений фірмою-оператором капітал.
Угода між франчайзором та франчайзі визначає [14, 247]:
нормативи відрахувань від прибутку головної компанії;
нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзора.
Франчайзинг як система організації підприємницької діяльності має певні переваги та обмеження для обох сторін (табл. 1.2).
Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування автомобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роздрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських та бізнесових послуг тощо. Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування "Мак-Дональдс", магазини та автомати з продажу прохолоджувальних напоїв "Кока-кола", станції технічного обслуговування "Вольво", "Мерседес-Бенц" та ін.
Система франчайзингу сприяє насиченню ринків якісними та різноманітними товарами й послугами, і в цьому її привабливість. Разом з тим, виконання виробничої функції не самою головною компанією, а фірмою-оператором не завжди гарантує високу якість відповідно до стандартів товарного знаку головної фірми. Тому для системи франчайзингу властивий жорсткий контроль з боку франчайзора за роботою фірм-франчайзі.
Таблиця 1.
Переваги і недоліки системи франчайзингу для головної компанії
та компанії-оператора [14, 248]
Переваги та недоліки франчайзингу | Для франчайзора | Для франчайзі
Переваги | Забезпечує додаткові грошові кошти для ведення бізнесу
Сприяє розширенню ринку певного виду товарів та послуг
Сприяє зміцненню репутації на існуючому ринку
Створює сприятливі умови для виникнення нових концепцій підприємницької діяльності | Підтримка з боку головної компанії, яка має прекрасну репутацію
Можливість швидко та ефективно розпочати справу
Встановлення чітких територіальних меж ведення справи
Недоліки | Обмежений вплив головної компанії на франчайзі
Недобросовісні фірми-оператори можуть компрометувати франчайзора та негативно впливати на його імідж
Небезпека розголосу комерційної таємниці
Благополучні фірми виходять із системи франчайзинга для само-стійного ведення підприємництва | Обмеження ініціативи і свободи з боку франчайзора
Фінансова залежність від франчайзора у важких для нього ситуаціях може знищити франчайзі навіть за успішної діяльності останнього
Франчайзор може недобросовісно виконувати свої договірні зобов'язання
Мерчендайзинг – система форм та методів активізації торгівлі [14, 248]: різні варіанти розміщення магазинів; реклама на місці продажу; освітлення; інтер'єр; фірмовий стиль; навчання продавців умінню консультувати покупців з питань якості та використання товарів; розумінню психології покупця та акти-вного впливу на його бажання придбати товар саме у цьому закладі торгівлі тощо.
Підводячи підсумок, зазначимо, що підприємництво – явище багатоаспектне. Форми підприємницької діяльності породжуються потребами економічних суб'єктів і визначаються рівнем розвитку економіки.
Розділ 2. Види підприємницької діяльності
Підприємництво – явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття "підприємництво" розглядається як різноаспектне (рис. 2.1).
Рис. 2.. Визначення змісту підприємництва [14, 234]
Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в