може здійснювати банк або промислове підприємство.
Функції ФПГ [14, 239]:
акумуляція фінансових ресурсів;
створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності;
належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів;
сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок;
міжгалузевий перерозподіл ресурсів.
Система участі. Для виявлення ступеня залежності підприємств, які утворюють корпоративний капітал, від головної (материнської) компанії застосовують критерій системи участі. За цією системою підприємства, що входять до складу корпорації (холдингу), можуть набувати таких форм [14, 239]:
відділення (якщо 95 – 100 % акцій його належить материнській компанії);
дочірнє підприємство (частка участі материнської компанії становить 50 – 95 %);
філії (частка материнської компанії становить 25 – 50 %);
асоціації (участь материнської компанії в їхньому капіталі 10 – 25 %).
Крім розглянутих організаційно-правових форм підприємств та їхніх об'єднань, існують і інші критерії класифікації. Зокрема, за формою власності підприємства поділяють на [14, 239]:
приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);
колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації);
державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).
Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.
Кооператив – об'єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.
Риси кооперативу [14, 240]:
юридична особа;
членство на засадах пайових внесків;
характеризується необмеженою відповідальністю;
зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.
Переваги кооперативу [14, 240]:
проста процедура вступу та виходу з кооперативу;
об'єднання зусиль для вирішення спільних завдань;
рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.
Недолік кооперативної форми – обмеженість економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.
Державне підприємство – підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом.
Державні підприємства загальнодержавної власності найчастіше поширені в галузях [14, 240]:
що забезпечують національну безпеку;
не привабливих для приватного підприємництва, але таких, що мають важливе стратегічне значення для країни;
природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії);
Комунальні підприємства є власністю влади адміністративно-територіальних утворень.
Форми державних підприємств [14, 240]:
із неподільним майном і повною приналежністю його до державної власності (унітарні підприємства);
контрольовані державою через контрольний пакет акцій (корпорації з правом прийняття рішення державою);
з часткою державної власності у статутному капіталі, меншою ніж 50 %, де представники державних органів представляють інтереси держави.
3.2. Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес. Нові види підприємницької діяльності
За рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на малі (дрібні), середні та великі (крупні).
Термін "концентрація" означає зосередження, нагромадження, насиченість, об'єднання.
Концентрація виробництва – процес дедалі більшого зосередження виробництва на великих підприємствах.
Концентрація капіталу – процес зростання капіталу за рахунок перетворення частини чистого доходу на капітал (капіталізації частини чистого доходу).
Централізація капіталу – процес добровільного об'єднання капіталів (акціонування) або поглинання одними капіталами інших, внаслідок чого відбувається процес укрупнення виробництва.
Показники рівня концентрації виробництва [14, 241]: чисельність зайнятих; обсяги виробництва; товарооборот; оборот капіталу; частка підприємства на товарному ринку; відсутність чи наявність конкуренції; наявність чи відсутність зовнішнього контролю.
Найпоширенішими критеріями визначення масштабів підприємств (великі, середні чи дрібні) світовою практикою визнані [14, 241]:
обсяг капіталу;
чисельність зайнятих;
обсяг випуску.
Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну визначеність підприємств до того чи іншого типу.
Разом з тим, не слід ототожнювати велике, середнє та дрібне виробництво з поділом підприємств на аналогічні типи. В основі поділу підприємств на зазначенні вище три типи лежать кількісні показники, в основі ж поділу підприємництва – якісні характеристики.
Вибір типу підприємства значною мірою залежить від галузі, обраної для здійснення підприємницької діяльності.
Масштаби підприємницької діяльності визначаються науково-технічною та виробничою спеціалізацією, кооперацією, інтенсивністю інтеграційних процесів.
Класифікація підприємств за визначеним вище критерієм має важливе значення для вибору організаційно-правової форми.
Головною організаційно-правовою формою для великого підприємства є акціонерне товариство (AT).
Переваги великого (крупного) виробництва порівняно з дрібним [14, 242]:
технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП;
економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості;
порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління);
більші можливості використання кредиту;
переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом обходиться дешевше), витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю продукції.
Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. Їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сегментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами. Їхній асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон'юнктурних коливань.
Двоїста роль середніх підприємств [14, 242]:
створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;
є проміжною сходинкою до монополізації;
максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;
самі середні підприємства прагнуть займати монопольне (олігополістичне) становище в певних сегментах ринку.
Малі підприємства законодавче найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує [14, 243]:
у промисловості та будівництві – 200 чол.;
в інших галузях виробничої сфери – 50 чол.;
у науці та науковому обслуговуванні – 100 чол.;
у галузях невиробничої сфери – 25 чол.;
у роздрібній торгівлі – 15 чол.
У країнах з розвиненою ринковою економікою частка зайнятих у середньому та дрібному підприємництві становить 50 – 70 %, а частка у ВВП – 50 – 60 %. Малих підприємств там дуже багато. Саме на основі малих підприємств виникали середні та великі.
В Україні, яка здійснює перехід до ринку від економічної системи державного (адміністративно-командного) соціалізму, мале