Крім того, показник в певного активу характеризує щільність або тісноту зв'язку між біржовим курсом цього активу та загальним станом ринку.
Показник в розраховується за залежністю:
в = R· (2.24),
де уі, ур – середньоквадратичні відхилення норм доходності відповідно і-того активу та ринкового індексу, R – коефіцієнт кореляції, тобто тісноти зв'язку між нормою доходності і-того активу і зміною ринкового індексу.
Якщо в певного активу менший 1. То він має менший систематичний ризик ніж середньоринковий (середній по портфелю) Відповідно, якщо в = 1, то має такий самий систематичний ризик, а якщо в > 1, то більший за середньоринковий або середній по портфелю, що досліджується.
Розділ 3. Методи оцінки економічного ризику
3.1. Оцінка ризику: рівень ризику і ризик часу.
Процес аналізу ризику включає такі процедури:
виявлення можливих варіантів розв'язку проблеми;
визначення потенційних наслідків реалізації прийнятого рішення;
інтегральна оцінка ризику, яка включає кількісний і якісний аспект.
Існуючі методи оцінки ризику покликані в комплексі реалізовувати зазначені процедури. Але і в їх рамках зберігаються загальні тенденції оцінювання ризику за двома напрямками: рівень ризику та ризик часу.
Рівень ризику представляє собою оцінку співвідношення масштабу очікуваних втрат до обсягу майна підприємства, а також ймовірністю настання цих втрат.
При здійсненні оцінки рівня ризику будь-яким методом вихідним параметром є мінливість наслідків конкретного рішення.
Мінливість – це кількість коливань, які трапляються в ряді значень при відхиленні їх від характерної середньої величини.
Основний постулат рівня ризику: чим вища мінливість, тим більший рівень ризику проекту.
Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі, для яких ймовірність настання втрат (відхилень від середнього) близька до нуля, а розмір втрат по відношенню до наявного майна не великий.
При оцінці рівня ризику проектів використовують таку взаємозалежність між ризиком і доходом:
Рис. 3.. Залежність між ризиком та доходом [2]
Як видно з рисунка, починаючи з інвестицій, вільних від ризику (1) при зростанні рівня ризику проекту збільшується його доходність.
Інший фактор, що впливає на ризик є час. Тому ризик іноді називають зростаючою функцією часу, тобто чим довше є термін реалізації рішення, тим більшим є ризик.
Коли гарантовано, що інвестиції не принесуть збитків і гроші вкладаються на короткий період, то їх називають безпечними.
Якщо підприємець вкладає кошти в інвестиції з більшим терміном погашення або такі, що є менш гарантованими, то його загальна величина ризику складається з безпечної ставки та премії за ризик.
Безпечна ставка – це процентна ставка, що сплачується на безризиковані активи, що мають гарантований дохід і короткий термін погашення.
Премія за ризик – це необхідна норма доходу понад безпечну ставку, яка сплачується інвестору за його готовність ризикувати, вкладаючи кошти в довготривалі об'єкти інвестування.
Приклад.
Залежність ризику від термінів погашення інвестицій [3]
Об'єкт інвестування | Термін погашення | Безпечна ставка | Премія за ризик | Загальний ризик
1. Державні облігації | 90 днів | 5% | 0 | 5
2. Державні облігації | 1 рік | 5% | 2 | 7
3. Державні облігації | 20 років | 5% | 4 | 9
4. Облігації корпорації | 20 років | 5% | 5 | 10
Ризик для короткострокових і гарантованих цінних паперів набагато менший ніж для довгострокових і не гарантованих, але і менша їх премія за ризик.
3.2. Методи оцінки економічного ризику
Виділяють наступні основні методи оцінки економічного ризику:
статистичний;
метод доцільності затрат;
метод експертних оцінок;
аналітичний метод;
метод аналогів.
Статистичний метод оцінки ризику полягає у вивчені статистики втрат (негативних наслідків реалізації рішень), які мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності. При цьому можуть використовуватись різні способи оцінки, у тому числі і дисперсійний аналіз. Основним показником, який розраховується на підставі статистичного методу є частота втрат, пов'язаних із даним видом діяльності [2]:
(3.1) ,
де n' – кількість випадків настання втрат в статистичній вибірці, nзаг – загальна кількість випадків, що розглядались у статистичній вибірці.
На основі методу при проектуванні рішення показник частоти втрат переноситься на прогнозовані дані і розглядається вже як ймовірність настання певного рівня втрат.
На сьогоднішній день статистичний метод застосовується у різних модифікаціях і найбільшої популярності набуває метод статистичного випробування (метод Монте-Карло) Перевагою цього методу є можливість аналізувати і оцінювати різні сценарії розвитку проекту, враховуючи різні фактори в рамках одного підходу. Недоліком цього методу є значний рівень використання ймовірних характеристик, що іноді не задовольняє менеджерів проекту.
Метод доцільності затрат орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику по проекту. Узагальненим фактором ризику тут вважається перевитрата коштів порівняно із запланованим обсягом. При цьому перевитрати по проекту можуть бути викликані одним із чотирьох факторів або їх комбінації:
1) первісна недооцінка вартості проекту;
2) зміна границь проектування;
3) зміни в продуктивності;
4) збільшення первісної вартості проекту.
Врахування таких факторів дозволяє, після розбивки інвестиційного процесу на окремі стадії, оцінити зону ризику, в яку потрапляє проект на кожній стадії і таким чином захистити інвестора від критичного та катастрофічного ризиків, оскільки на кожній стадії інвестор може прийняти рішення при припинення асигнувань по проекту.
Для здійснення аналізу коштів, що вкладаються в інвестиційний процес і відповідно піддаються ризику загальний фінансовий стан фірми інвестора можна поділити на п'ять фінансових областей:
1) область абсолютної стійкості з нульовим ризиком, коли мінімальною є величина запасів, затрат, а фірма знаходиться у безризиковій зоні;
2) область нормальної стійкості – відповідає області мінімального ризику, коли існує нормальна величина запасів і затрат;
3) область нестійкого фінансового стану відповідає зоні підвищеного ризику, коли існує надлишкова величина запасів і затрат;
4) область критичного фінансового стану відповідає зоні критичного ризику, коли на підприємстві має