за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для обробки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи входять також меблі.
До групи "Робоча і продуктивна худоба" належать: робоча худоба – коні, воли, верблюди, віслюки та інші робочі тварини, продуктивна худоба – корови, бики-плідники, буйволи та яки, жеребці-плідники та племінні кобили та ін.
До групи "Багаторічні насадження" відносять усі штучні багаторічні насадження незалежно від їх віку.
До групи "Інші основні засоби" належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп.
Відповідно до податкового обліку основні фонди класифікують за функціо-нальним призначенням на три групи (Державний класифікатор України "Класи-фікація основних фондів", який був затверджений 19 серпня 1997 p.) [6, ].
До першої групи відносять будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої.
До другої групи належать транспортні засоби, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації.
До третьої групи відносять інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, включаючи сільськогосподарські машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.
Згідно з наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну частини.
До активної частини відносять основні фонди що беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього.
Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.
Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.
Технологічна структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне розташування підприємства.
Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізації та автоматизації виробництва; правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації невикористовуваного або маловикористовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами [6, 131].
Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у їх загальній вартості.
Вікова структура основних фондів являє собою співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.
1.2. Оцінювання основних виробничих фондів
Планування відтворення основних фондів, амортизації, використання резервів підвищення фондовіддачі зумовлюють необхідність організації обліку й оцінювання основних фондів. Облік основних фондів здійснюється у натуральних та вартісних показниках.
Кожний об'єкт основних фондів обчислюється у натуральних одиницях (штуках), які характеризують певні його параметри (продуктивність, вагу, габарити тощо). Натуральні показники основних фондів використовуються для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів устаткування, визначення технічного стану основних фондів.
Вартісні показники основних фондів дають змогу визначити загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розраховувати собівартість продукції, рентабельність підприємства.
Залежно від часу оцінювання, характеру і стану основних фондів розрізняють:
балансову вартість основних фондів на рівні їх первісної (реальної) вартості;
балансову вартість основних фондів на рівні їх первісної вартості [6, 131].
Первісна вартість основних фондів – це фактична собівартість основних фондів, сплачена (передана) на дату їх придбання (створення). Первісна вартість складається з таких витрат:
суми, що сплачують постачальникам засобів праці (продавцям) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;
реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;
суми ввізного мита;
суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
витрати зі страхування ризиків доставляння основних фондів;
витрати на установлення, монтаж, налагодження основних фондів;
інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою [6, 132].
Первісна вартість основних фондів, придбана в обмін, дорівнює їх справедливій вартості.
Справедлива (реальна) вартість об'єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений у разі здійснення угоди між компетентними, обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їх переоцінці.
Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського використання відповідних об'єктів, тобто використання для ведення одного й того самого або аналогічного виду діяльності. Ринкова вартість визначається професійними оцінювачами. У разі неможливості отримання інформації про ринкову вартість яких-небудь об'єктів через їх специфічний характер вони переоцінюються за відновленою вартістю з урахуванням фактичного зносу.
Сума коштів (їх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складення звітності, називається відновленою вартістю.
Залишкова вартість основних фондів визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції. Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, обумовленого зношенням, називається ліквідаційною вартістю.
Ліквідаційна вартість – це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення періоду їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією). Показники ліквідаційної вартості є розрахунковими,