від виду підприємства, галузі виробництва чи обслуговування.
В Україні особливого значення набуває третя функція податків – соціальна. Її виконання суттєво впливає на добробут громадян та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення.
Податки відповідають на запитання "для чого?". А в цьому разі на перший план виходить запитання "для кого?". Податки встановлюються для утримання державних структур і для забезпечення виконання ними функцій управління, оборони, соціальної, економічної та ін. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні конкретного призначення. Так, при відрахуванні коштів па обов'язкове пенсійне страхування платник знає, що, коли він досягне пенсійного віку, вони підуть на виплату пенсій. Це стосується і обов'язкових платежів на страхування на випадок безробіття, виплат в інноваційний фонд та інших відрахувань та платежів. Коли сплачується податок (наприклад, на прибуток, прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість тощо), то платник не знає, на що будуть витрачені ці кошти: на освіту, охорону здоров'я, на утримання збройних сил тощо. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім розподіляються Верховною Радою України при його затвердженні. Тому податок – це не тільки юридична, а й економічна категорія. При стягненні та отриманні податку відбувається перерозподіл частини засобів власності усього суспільства. Отже, податки виступають і як форма перерозподілу національного доходу. Інші обов'язкові платежі та відрахування, внески до державного бюджету є податками тільки за формою, а не за суттю [13, 139].
Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом. Встановлення податку в законі держави є формою прояву державного суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що при його стягненні держава бере на себе обов'язки надання кожному платнику визначеного еквівалента, який дорівнюватиме розміру його платежу.
На даний час існує кілька аспектів недосконалості системи оподаткування в Україні, а саме:
податкова система відзначається нестабільністю. Це стосується як видів податків, баз оподаткування, податкових ставок, так і методики обчислення й термінів та порядку їх введення у дію. Закони про податки часто приймають поспіхом, без належного обґрунтування і розрахунків. Це призводить до внесення змін і доповнень у щойно прийняті закони, порушує один із головних принципів формування податкової системи – її стабільність.
податкова система не стимулює суб'єкти господарювання накопичувати фінансовий капітал та його інвестувати;
значна частина доходів держави, сформованих за рахунок податків, покривається непрямими податками. По-іншому оподатковується не лише прибуток або доход, а й витрати суб'єктів господарювання;
податкова система не створює умов для зменшення товарообмінних (бартерних) операцій;
наявність розбіжностей, сумнівних тлумачень окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах;
високий рівень оподаткування [21, 13-14].
Разом з тим, надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень. Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу А.Смітом, таких, як визначеність, простота та зручність для платників податків, і установ, які їх стягують, дешевизна і мінімум податкового тягаря на платників, можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита й акцизного збору, досить високі тарифи відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян, недоречності та невизначеність у стягненні гербового збору тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих, податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.
Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах. Ще однією вадою нинішньої системи оподаткування є безпрецедентна багаторазовість оподаткування оплати праці, яка призводить до спотворення співвідношення у структурі виробленої вартості між окремими її частинами: фондом заміщення, оплатою праці й чистим доходом.
Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення, не можна.
Сьогодні відбувається багато дискусій, здійснюються спроби вдосконалення системи оподаткування. При цьому багато надій покладається на прийняття Податкового кодексу держави.
Причини, що зумовлюють наявність недоліків у системі оподаткування, досить різноманітні. При цьому необхідно виділити об'єктивні та суб'єктивні фактори.
До об'єктивних факторів можна віднести:
недостатність вітчизняного досвіду оподаткування юридичних і фізичних осіб в умовах формування ринкової економіки;
недостатність професійно підготовлених фахівців, які могли б бути залучені до розробки законодавчих і нормативних актів з оподаткування;
стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які зумовлюють прийняття законодавчих і нормативних документів з оподаткування фіскального спрямування [21, 15].
До суб'єктивних факторів слід віднести:
відсутність альтернативних варіантів розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування; монополію Міністерства фінансів, податкової служби в їх підготовці, що мала місце на перших етапах становлення системи оподаткування;
залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування недостатньо професійно підготовлених фахівців (а в результаті – низька їх якість), необхідність наступного внесення змін;
лобіювання розробки та прийняття окремих законодавчих і нормативних документів з оподаткування, Податкового кодексу держави в цілому, які спрямовані на вдосконалення системи оподаткування;
неузгодженість чинного законодавства із питань оподаткування