Можна констатувати, що в сучасних умовах негативний вплив більшості факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру, які зумовили наявність недоліків системи оподаткування, значно знизився. Отже, створилися умови для прийняття рішень щодо вдосконалення системи оподаткування, реформування її.

З огляду на загальні принципи проведення податкових реформ розглянемо основні особливості податкової реформи в Україні.

1. Відсутність теоретичного обґрунтування реформи податкової системи у вигляді концепції державного регулювання економіки, яка відповідала б особливостям сучасного етапу соціально-економічного розвитку України. Внаслідок цього як формування, так і вдосконалення податкової системи відбувається методом спроб і помилок.

Одним з основних завдань податкової реформи на даному етапі вважається зниження рівня податкового тягаря. Однак не береться до уваги, що вирішити це завдання, визначити оптимальний податковий тягар без з'ясування функцій держави на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України неможливо.

2. Становлення і реформування податкової системи в Україні здійснюється на основі вивчення і запровадження досвіду розвинутих країн щодо оподаткування.

З одного боку, це процес неминучий як тому, що ми стали на той же шлях розвитку, яким іде решта країн світу, – на шлях ринкової трансформації, так і тому, що ці країни накопичили величезний позитивний досвід побудови податкових систем і податкового регулювання.

З другого боку, некритичне перенесення західного досвіду на український ґрунт, без урахування особливостей соціально-економічного й політичного розвитку України, неможливе.

Тим часом не береться до уваги, що структура податкових систем розвинутих країн сама є результатом тривалої еволюції, зумовленої зміною об'єктивних обставин: рівня економічного розвитку та добробуту більшості населення в країні; технічних можливостей податкових органів, а отже – механізму стягнення податків; загального рівня податкової культури та правосвідомості громадян. Тому змінити податкову структуру без створення відповідних для цього передумов неможливо.

3. Реформування податкової системи України вирізняється також прагненням здійснити в ній швидкі революційні зміни.

4. Постійна змінюваність, а отже, надзвичайно високий ступінь нестабільності [21, 16-17].

У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою е не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевшою продукцією іноземних фірм, тощо.

Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію податків, повинна враховувати також, що на величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.

Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих європейських країнах.

Слід зазначити, що інституційні зміни – найважчі та найтриваліші, і якщо не врахувати цього фактора, то законодавство можна змінювати щодня, а ефект буде той самий. Відсутність усталених інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці змушені шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного боку, враховував би досвід економічно розвинутих країн, а з другого, – відповідав би традиціям і звичкам платників податків [21, 17].

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Однак готовність платити податки у демократичних суспільствах вища саме тому, що платник має достатньо інформації для того, щоб бачити напрями використання бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суму своїх сплат до бюджету із вигодами, які отримує він або оточуючі його. Тільки так платник податку оцінює ефективність податків.

Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих із бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня оподаткування [21, 18].

Сплата податків має носити обов'язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

А це означає, що, реформуючи систему оподаткування, слід прагнути до оптимального поєднання інтересів платників і держави. Найоптимальнішою та ефективною в умовах України була б, напевно, така податкова система, яка б відповідала соціальне орієнтованій моделі економіки. У цілому, податкову систему потрібно вдосконалювати у напрямку її уніфікації щодо джерел податків і забезпечення зацікавленості суб'єктів господарювання у підвищенні ефективності виробництва [21, 19].

3.2. Фінансово-інвестиційні важелі державного впливу на розвиток підприємництва

Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися за рахунок чотирьох головних джерел: