3. Чисельність працюючих у сфері матеріального ви-робництва, тис. чол. | 15000 | -

4. Утворений національний доход, тис. од. | 125000 | -

5. Коефіцієнт повних витрат праці (15000:125000) | 0,12 | -

6. Чисельність працюючих на підприємстві, чол. | 4000 | 4800

7. Основні фонди за відновною вартістю, тис. од. | 28000 | 34000

8. Оборотні фонди (запаси товарно-матеріальних цін-ностей), тис. одиниць. | 8000 | 9000

9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. одиниць. | 36000 | 43000

10. Ресурси уречевленої праці у перерахуванні на се-редньорічну кількість працівників, тис. чол. (36000*0,12; 43000*0,12) | 4320 | 5160

11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол.

(4000 + 4320; 4800+5160) | 8320 | 9960

12. Приріст застосовуваних ресурсів у розрахунково-му періоді, %. | - | 19,8

13. Частка приросту обсягу у продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, %. [100(1-19,8/56,25)] | - | 64,8

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорува-ти визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект використання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визнача-ється шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ре-сурсів і окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відпо-відності з наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і нап-рямками застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і пос-тійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефек-тивності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реаль-них механізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порів-няння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конку-рентноспроможності у сфері бізнесу.

ІІ. 3. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціаль-ної ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефектив-ність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень еконо-мічної результативності функціонування підприємств слугує матеріа-льною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефек-тивність. Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражу-ється на істотні труднощі, пов’язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зу-мовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інту-їтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність пови-на визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підпри-ємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь со-ціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і від-носного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінан-сових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприєм-ством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відно-сяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпо-чинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоро-в’я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середо-вища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих нав-чальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства спеціаліс-тів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зару-біжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприєм-ств тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба вра-хувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім ка-тегоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари спожи-вання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціаль-них програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож якісну характеристику і виявлення