нижчими від їх вартості, ними користуються у більших обсягах, ніж тоді, коли ціни вищі. Якщо особи, які послуговуються публічним секторам, не зобовязані за них платити, то на такі програми необхідно виділяти надто багато коштів за рахунок інших. Це спричиняє марнотратство обмежених засобів та створює ситуацію, коли особи, які користуються послугами, субсидуються тими, хто ними послуговує. Така ситуація видається несправедливою. З вимоги, щоб ті, хто користується послугами, платили за них, випливає кілька правил. Зокрема залежно від рівня відповідальності органів місцевої влади за надання послуг вони повинні мати доступ до диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливості пов'язувати пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні. Щодо проектів, доходи з яких надійдуть тільки в майбутньому, відповідним способом фінансування є боргові зобов'язання. В іншому випадку теперішні платники податків субсидують майбутніх користувачів послугами, через що зменшуються і ефективність, і справедливість, оскільки доходи мають випереджати видатки з метою збору відповідно великих фондів для початку інвестиції.
Тим більше строк сплати боргу має відповідати, наскільки це можливо, строкам надходження доходів з даної інвестиції. Борг є тимчасовим і неостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути сплачений. Цей принцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів теперішніми платниками податків, виконуючи тим самим одночасно вимоги ефективності та справедливості. За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпорядженні гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов'язків (такі або схожі обов'язки існують в регіонах з диференційованим рівнем економічного розвитку), треба прийняти тезу про необхідність вирівнювання фінансово-економічних можливостей регіонів країни. Якщо видатки в межах регіону, що надає послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити, координуючу роль можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпечення ефективності та справедливості це мають бути конкретні та доповнюючи дотації з урахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах. Однак забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції В економічному розвитку та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих органів влади до економії видатків і заходів до пошуку нових і збільшення продуктивності існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів як результат діяльності місцевих органів влади ніколи не повинно призводити до автоматичного їх передавання вищому рівню або до зменшення дотацій чи субвенцій. Все це стосується збалансованості місцевих бюджетів.
Крім структури доходної та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у цій сфері, важливе значення мають питання процедури збалансування місцевих бюджетів, тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєві норми визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і видатки місцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має послідовність затвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип самоврядування найкращим є рішення, за якого органи держави заздалегідь затверджують обсяги дотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи певні права у встановленні ставок окремих податків і визначенні обсягу видатків, остаточно затверджують доходну та видаткову частини бюджету. Таким чином. акт затвердження місцевого бюджету набуває реального значення. Розуміючі: необхідність певних обмежень свободи діяльності місцевих органів влади, слід зазначити, що значення затвердження місцевих бюджетів залежить від того, чи мають місцеві органи влади права і які вони у визначенні доходної та видаткової сторін бюджету. Узагальнюючи положення, що стосуються рівноваги місцевих бюджетів, необхідно відзначити, що системою, в якій обов'язкам мають відповідати ресурси, тобто потенційними видаткам - доходи місцевих бюджетів, повинні керуватися саме фінансові органи держави. Така система повинна передбачати конкретно визначений обсяг самостійності місцевих органів влади і стимулювати ефективність діяльності цих органів. Однак право остаточного затвердження квот доходів і видатків має залишатися на місцевому рівні.
4. Заходи щодо реформування міжбюджетних відносин.
Вирішення вищезазначених проблем можливо виключно за умови проведення реформи у міжбюджетних відносинах з визначенням на законодавчому рівні оптимальних шляхів розподілу бюджетних надходжень між окремими ланками бюджетної системи країни та проведення повноцінної адміністративної реформи, направленої на встановлення знову ж таки оптимальної глибини адміністративно-територіального поділу з чітким визначенням та розподілом повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування. Здійснення вищезазначених заходів повинно відбуватись у взаємопов’язаному ключі та на законодавчо-визначених умовах.
Першим заходом для проведення реформи у міжбюджетних відносинах повинно бути визначення доцільності з точки зору економічної ефективності здійснення витрат кожною окремою ланкою бюджетної системи країни. Також при проведенні реформування міжбюджетних відносин є необхідним враховувати і принцип соціальної справедливості, який полягає у забезпеченні кожного громадянина України послугами соціального характеру на законодавчо встановленому мінімальному рівні.
Головним принципом у проведенні реформування міжбюджетних відносин повинен стати принцип субсидіарності, який полягає у наближенні до безпосереднього споживача надаваємих державою послуг при здійсненні розмежування видатків між різними рівнями бюджетної системи. Виконання цього принципу є можливим за умови законодавчого встановлення системи, за якою ті чи інші видатки будуть зберігатись за вищою ланкою бюджетної системи лиши у разі їх більш ефективного виконання. За таких умов необхідно на основі фінансово-економічного обґрунтування ефективності здійснення видатків на певних ланках бюджетної системи закріпити у законодавчому порядку відповідальність органів влади кожного рівня бюджетної системи за здійснювані ними повноваження. Саме законодавчо встановлений баланс та відповідність обсягу наданих повноважень щодо здійснення видатків обсягу отримуваних фінансових ресурсів є запорукою ефективного виконання органами місцевого самоврядування покладених на них функцій.
Якщо враховувати досвід проведення реформування міжбюджетних відносин у країнах Східної Європи, наприклад Польщі, то додержання принципу субсидіарності було визначальним моментом при передачі тих