Особлива роль в теорії розвитку додається підприємницькому прибутку, який є вагомим стимулом новаторської діяльності. «Без розвитку немає підприємницького прибутку, а без останнього немає розвитку», - пише Шумпетер. Підприємницький прибуток може значно перевищувати будь-які інші види доходів, вона може носити монопольний характер, але його головна межа - тимчасовість, недовговічність. Вона зникає, як тільки новаторська форма виробництва перетворюється на традиційну, повторюється діяльність.

З новаторською діяльністю пов'язує він і циклічну форму розвитку капіталістичної економіки. У роботі «Економічні цикли» (Business Cycles), що вийшла в 1939, він спробував встановити залежність між трьома типами циклів - тривалих Н. Д. Кондратьева (60 років), класичних Жюгляра (10 років) і коротких Китчина (40 місяців). Всі вони так чи інакше пов'язані з упровадженням нововведень. Проте останнє, вважав він, не відбувається рівномірно, воно здійснюється ривками, «кетягами» (closters). Проте крупні новації, що забезпечують підприємцю-новатору високий прибуток, спричиняють за собою «кетяг» зв'язаних нововведень. Починається бум. Проте такий період процвітання поступово себе вичерпує, помилки і прорахунки народжують серію банкрутств, прибутки падають. Наступає депресія до нових відкриттів, поки нові смільчаки не зроблять зусилля по їх упровадженню в життя. Цей процес «творчого руйнування» (creative destruction) Шумпетер вважав життєвизначаючою межею капіталістичного розвитку.

У 1942 вийшла одна з найвидатніших робіт Шумпетера «Капіталізм, соціалізм і демократія» (Capitalism, Socialism and Democracy). Це - книга про історичні долі капіталізму, логічне завершення теорії розвитку на основі узагальнення тих змін в структурі капіталізму, які мали місце впродовж всієї першої половини XX століття. У цій роботі Шумпетер виступив з теорією самозаперечення, вмирання капіталізму.

Із його точки зору, в процесі суспільно-економічного розвитку також відбувається «творче руйнування» структур і інститутів капіталізму: підривши конкуренцію, ослаблення людської складової підприємницької діяльності.

Що ж до «соціалізму», то Шумпетер вважав, що він може стати ефективнішим, ніж монополістичний капіталізм, не говорячи вже про капіталізм вільної конкуренції. Але для цього майбутнє соціалістичне суспільство, тобто суспільство, в якому виробництво знаходиться під централізованим контролем, повинне слідувати тим же основним принципам економічної логіки, що і капіталістичне. «Реальний соціалізм», що існував в СРСР, він не вважав адекватним втіленням «соціалістичного проекту».

У своїх історичних дослідженнях він надавав велику увагу методології економічної науки. Йому, зокрема, належить термін «методологічний індивідуалізм», тобто метод аналізу, відправною крапкою для якого є поведінка індивіда, а не групи, класу і т. д

3. Поняття економічної демократії

Економiчна демократiя - це система економiчних вiдносин, головною метою якої є створення умов для вiльної працi кожного, справедлива участь всiх в ухваленнi i здiйсненнi рiшень в галузi економiки, зростання добробуту i забезпечення високих стандартiв якостi життя.

Економiчна демократiя є матерiальною основою для розвитку iнших форм демократiї.

Основою економiчної демократiї є право людини на вiльну працю. Суспiльство має забезпечувати кожному можливiсть вiльно обирати мiсце роботи, працювати i отримувати здобутки своєї працi. Право на працю передбачає також можливiсть самостiйно обирати свiй фах i заняття, отримувати освiту i пiдвищувати квалiфiкацiю.

Кожна людина повинна мати право i можливiсть вибору, в якiй системi вiдносин власностi та органiзацiї працi їй брати участь, щоб забезпечити собi гiднi умови життя. Кожна людина має право на власнiсть, вiльне пiдприємництво i господарську дiяльнiсть, за наслiдки яких вона несе повну вiдповiдальнiсть.

Людина має сама вирiшувати - бути їй найманим робiтником, ставати вiльним працiвником i брати участь на рiвних правах з iншими у створеннi колективного пiдприємства, вiдкривати своє пiдприємство чи працювати самостiйно на власнiй землi. При цьому, незалежно вiд форми власностi, має забезпечуватись дiєва участь працiвникiв в ухваленнi рiшень.

Економiчна свобода можлива лише в умовах вiльного ринку. Ринок є найбiльш ефективним з iснуючих економiчних механiзмiв. Конкуренцiя йде на користь споживачевi, надаючи йому широкi можливостi вибору товарiв. Тому ринок має розвиватись за внутрiшньо властивими йому законами пiд контролем суспiльства. Свобода ринкових вiдносин має гарантуватись державою. Економiчне законодавство має бути єдиним, максимально простим i не дозволяти вiльних тлумачень.

Ринок має i свої недолiки. Вiн задовольняє тiльки тi потреби, якi визначаються в платоспроможному попитi. Вiн не надає послуг в сферi iнфраструктури i не задовольняє соцiальнi потреби громадян. Ринок не гарантує сам по собi анi повної трудової зайнятостi, анi стабiльностi грошового обiгу, анi охорони навколишнього середовища. Позбавлений суспiльного контролю, вiн веде до панування небагатьох економiчно сильних груп i лiквiдацiї конкуренцiї.

Ринок має бути включений в систему суспiльних регуляторiв з метою збереження переваг ринку i подолання його недолiкiв в iнтересах суспiльного розвитку. Економiчне прогнозування, iнвестицiї, гнучка система податкiв, система соцiальних та екологiчних стандартiв є елементами суспiльного контролю над ринком. Метою суспiльного контролю є:

- рiвноправна спiвучасть найманих працiвникiв в ухваленнi i здiйсненнi рiшень на пiдприємствi;

- регулювання спiвучастi найманих працiвникiв у визначеннi умов їхньої працi законодавчим шляхом;

- визначення законодавчим шляхом мiнiмуму необхiдних заходiв для забезпечення безпеки працi i охорони здоров'я робiтникiв;

- визначення екологiчних стандартiв виробництва.

- пiдтримка справедливих умов конкуренцiї i рiвноправностi видiв власностi;

Головною перешкодою для утвердження економiчної демократiї є зосередження економiчної влади в руках небагатьох при вiдсутностi демократичного контролю. Монополiзацiя економiчної влади може здiйснюватись в рiзних формах - або у виглядi зосередження повноважень в руках державної бюрократiї, або у формi монополiї небагатьох економiчно сильних груп i лiквiдацiї конкуренцiї, або у виглядi групового егоїзму кооперативiв.

Завдання економiчної полiтики полягає не в обмеженнi тiєї чи iншої форми власностi, а в забезпеченнi справедливої участi всiх в ухваленнi i здiйсненнi