можна розділити на три типи. Насамперед, це державні компанії, орієнтовані на потреби агропромислового комплексу, що надають в лізинг в основному сільгосптехніку. Джерело їхнього фінансування – Державний лізинговий Фонд. Альтернативою державному лізингу можуть стати приватні компанії, що працюють у вільних економічних зонах. Третій тип – лізингові компанії, що фінансуються комерційними банками. Для зниження кредитних ризиків банки найчастіше або самі створюють комерційні структури (промислово-фінансові групи), або входять до складу акціонерів.
Активізації лізингових процесів в Україні сприяло створення у 1997 році Всеукраїнської Асоціації лізингу УКРЛІЗИНГ, що є членом Європейської федерації національних лізингових асоціацій LEASEUROPE.
Серед економічних причин, що стримують розвиток лізингових операцій на українському ринку, основними можна назвати наступне:
- короткострокові кредити і високий банківський відсоток унеможливлюють залучення українських банків до фінансування лізингових проектів. Для банків предметом лізингу є сама довготерміновість лізингової угоди: банкірів хвилює, що через декілька років позичальник може просто перестати існувати, а отже, не розрахуватись за угодою;
- обмеженість кола фінансово стійких і платоспроможних лізингоодержувачів, здатних ефективно використовувати обладнання і стабільно виплачувати лізингові платежі. Підприємства, так само як і банки, уникають довгострокових угод, тому що побоююьтся за довговічність свого бізнесу через нестабільність законодавства та економічної ситуації.
- відсутність податкових пільг для суб’єктів лізингу.
Тим не менш, як українські, так і закордонні експерти вважають лізингову діяльнсть в Україні вельми перспективною
Список використаної літератури
1. Лизнг и коммерческий кредит. - М. - 1990. - с.5.
2. Королев В. Лизинговые операции // Экономика и жзнь. - 1990. - № 49. - с. 18.