У цілому можна констатувати, що застосу-вання муніципальних позик є, безумовно, рин-ковим інструментом залучення коштів, дозволяє вирішити низку проблем соціального характеру, абсолютно не суперечить засадам промислової пол-ітики та її інвестиційного забезпечення. Однак на сьогодні в Україні подібні дії міських органів вла-ди не набули систематичного характеру, цей інстру-мент застосовувався епізодично, а після подій 1998 року практично припинилося його використання. Така ситуація логічно пояснюється рядом об'єктив-них і суб'єктивних факторів.

Так, об'єктивні обмеження обумовлює сам пе-рехідний характер економіки: не варто очікувати широкого розповсюдження такого інструменту, як місцеві позики, коли фондовий ринок перебуває у стадії становлення. Крім того, недосконалість нор-мативно-правової бази, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів, у тому числі і механізмів реєстрації, дефіцитний характер бюд-жетів усіх рівней, вкрай обмежені фінансові мож-ливості потенційних інвесторів, відсутність досві-ду та практики подібної діяльності аж ніяк не сприяють поширенню місцевих позик.

Серед суб'єктивних факторів спостерігається в цілому негативне ставлення потенційних інвесторів (фізичних і юридичних осіб) до будь-яких позик, цінних паперів, облігацій тощо, недовіра до органів влади різного рівня, слабка інформованість та еко-номічна пропаганда. Крім цього, муніципальні облігації, процес їх емісії, як можливо жоден інший сегмент фондового ринку, опиняється в епіцентрі боротьби не лише економічних, а й політичних інтересів різного рівня, що зазвичай не сприяє розвиткові економічного явища.

Таким чином, розвиток ринку муніципаль-них цінних паперів потребує якнайшвидшого роз-витку, оскільки саме кошти, зібрані під відпові-дальність місцевої влади, в першу чергу, можуть бути спрямовані на збереження і розвиток ви-робничого потенціалу регіону, що відповідає інте-ресам не тільки влади, а і населення певної те-риторії. Конкретна робота має проводитися за двома напрямами: по-перше, розвиток інфра-структури фондового ринку взагалі та відповід-ного сектора зокрема, з одночасним зміцненням кадрового, матеріально-технічного, законодавчого потенціалу, по-друге — підвищення надійності муніципальних цінних паперів, привабливості для інвесторів, ліквідності. Виконання цих умов вкупі із забезпеченням цільового використання зібра-них коштів здатне посилити інвестиційний по-тенціал регіонів.

Не секрет, що саме територіальні громади в розвинутих країнах, спираючись на власні фінанси, є вмон-тованим стабілізатором соціально-політичного ладу та фінансово-економічної ситуації в державі. Проблема фінансового забезпечення розвитку територій властива фактично всім країнам. Її суть у тому, що адміністративно-територіальні утворен-ня, на які поділена кожна держава, мають різну податкову базу та фінансовий потенціал, що є наслідком нерівномірності територіального розмі-щення природно-ресурсного потенціалу та про-дуктивних сил.

В економічно розвинених країнах фінансові про-блеми регіонів розв'язуються через надання місце-вим органам влади стабільно закріплених доходних джерел, розширення сфери місцевого оподатку-вання та реформування всієї системи міжбюджетних взаємовідносин.

На жаль, прак-тика України вже виявила численні конфлікти між дер-жавою і керівниками органів місцевого самоврядування у фінансовій сфері. Це є наслідком того, що більшість про-блем місцевих фінансів, як і місцевого самоврядування загалом, залишаються неврегульованими в праві.

Одним із важливих питань податкового ре-формування є подальше посилення ролі місцевих податків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів, що вимагає розробки та реалізації регіо-нальної податкової політики, яка повинна грун-туватись на чіткому законодавчому розподілі повноважень, відповідальності та фінансово-еко-номічної бази між державними, територіальними і місцевими рівнями управління. Удосконалення податкової системи на макро- та мікроекономіч-ному рівнях має здійснюватись шляхом встанов-лення стабільних ставок податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів та розширення прав місцевих органів виконавчої влади щодо форму-вання і використання місцевих податків та зборів.

У більшості розвинених країн місцеві податки становлять 5-30% усіх податкових надход-жень до державних бюджетів і досить значну част-ку надходжень — до місцевих бюджетів. Зокрема, в Японії — 35%, Великобританії — 37%, Німеч-чині — 46%, Франції — 67%, у США — це 66% доходів органів місцевого самоврядування.

Досвід застосування місцевих податків і зборів в Україні засвідчує поки що незначну їх роль у фор-муванні фінансів органів місцевого самоврядуван-ня. Порівняно з практикою західних країн інсти-тут місцевих податків і зборів в Україні фактично залишається недієздатним.

Аналіз фінансових проблем місцевих органів влади, проведений відо-мим ученим В. Кравченком, свідчить, що подат-кові доходи на території України формуються до-сить нерівномірно. Лідером у податкових доходах на душу населення є Київ. Друге та третє місця за показником абсолютного обсягу податкових доходів займають відповідно Донецька та Дніпро-петровська області. До категорії «багатих» територій, тобто до тих, де середні показники доходів на душу населення були вищі, ніж у середньому по Україні, крім зазначених, належали Полтавська, Запорізька, Львівська, Сумська та Харківська об-ласті. В той же час дуже низькі середні податкові доходи на душу населення в Тернопільській та в Івано-Франків-ській області.

У таких умовах проблеми бюджетного вирівню-вання продовжують загострюватися. При збільшенні диспропорцій у територіальному розміщенні по-даткової бази центральній владі дедалі важче здійснювати бюджетне вирівнювання для забезпе-чення єдиного стандарту послуг, які надаються за рахунок бюджету на всій території держави.

За цих обставин зростають обсяги перерозпо-ділу