Проаналізувавши недоліки існуючої системи фінансування охорони здоров’я і перспективи запровадження медичного страхування на теренах України. Можна зробити висновок, що основними джерелами коштів системи охорони здоров’я є:

- податки (прямі і непрямі);

- обов’язкове медичне страхування (ОМС);

- добровільне медичне страхування (ДМС);

- офіційні та неофіційні прямі виплати населення закладам охорони здоров’я.

Враховуючи велике соціальне значення галузі охорони здоров’я, джерела її фінансування потрібно оцінювати, виходячи з двох позицій: соціальної справедливості та економічної ефективності. Згадані джерела надходження коштів мають як переваги, так і певні недоліки.

ОМС як джерело фінансування охорони здоров’я має такі переваги, як цільовий характер, незалежність коштів від держави та відокремленість від інших державних коштів. Обсяг відрахувань на ОМС не має прямого впливу на обсяг медичних послуг, що надаються. Проте ОМС має певні недоліки: можливість ухиляння платників від відрахувань, підвищення вартості робочої сили і пов’язане із цим зниження конкурентоспроможності економіки держави, залежність від темпів економічного розвитку, необхідність створення відповідних регуляторних органів, а також недостатня економічна база, оскільки, як правило, відрахування здійснюються тільки з фонду заробітної плати, не зачіпаючи інші джерела: інвестиції тощо.

Серед переваг ДМС як джерела надходження коштів до системи охорони здоров’я слід відзначити можливість подовження контрактів, взаємозв’язок між обсягом виплат і обсягом отримуваних медичних послуг. Якщо говорити про недоліки цього джерела надходження коштів, то для забезпечення адекватного контролю за обсягом відрахувань необхідно утворити спеціальні контролюючі органи. Крім того, для цього джерела коштів характерні й інші недоліки, в тому числі з точки зору забезпечення соціальної справедливості: селекція ринків, зокрема, відсів групи ризику — населення з високим ризиком захворювання буде не застраховане; селекція за рівнем доходів — більш забезпечені категорії населення отримають переваги при страхуванні.

Зміни, які потребує проект Закону про ОМС і які зумовлені тим, що досі система охорони здоров’я перебуває на утриманні держави. Тому потрібно говорити не стільки про введення ОМС, скільки про повноцінну реформу системи охорони здоров’я України із законодавчим закріпленням програм фінансування медичних послуг за кошти бюджету, ОМС і ДМС.

Потрібно врахувати такі фактори:

- відсутність методологічної підтримки, системи контролю, підготовлених спеціалістів тощо призведе до певних труднощів;

- передача ОМС страховим компаніям, лікарняним касам чи фондам сьогодні була б несвоєчасною;

- необхідно забезпечити конституційне право громадян на безплатну медичну допомогу;

- в умовах реформування необхідно визначити умови оплати праці медичних працівників, надати можливість лікарям отримувати оплату у вигляді гонорарів, премій тощо;

- необхідно враховувати відрахування на ДМС у складі валових витрат підприємства на рівні не менше 3–4%;

- стимулювати придбання фізичними особами програм із ДМС шляхом відшкодування сум сплаченого прибуткового податку.

Запровадження медичного страхування не призведе автоматично до поліпшення громадського здоров’я, оскільки потрібно врахувати низький рівень свідомості громадян. Він вважає, що потрібно розробити умови матеріального стимулювання, щоб кожний опікувався своїм здоров’ям, наприклад, персоніфіковані рахунки.

Висновок

Hа нашу думку, в Українi повинна бути організована пряма форма обов'язкового медичного страхування. Для цього необхiдно передати у володiння Фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України загальнодержавне майно державних лiкувально-профiлактичних закладiв, в тому числi санаторно-курортнi заклади, Лiкувально-оздоровче об'єднання при Кабiнетi Мiнiстрiв України, медичнi заклади Мiнiстерства внутрiшнiх справ, Служби безпеки України i Мiнiстерства оборони України, крiм деяких медичних закладiв, що знаходяться безпосередньо на територiї вiйськових частин та iнших об'єктiв з суворим режимом перепусток. При цьому майно комунальних лiкувально-профiлактичних закладiв, в тому числi санаторно-курортних закладiв, залишається у комунальнiй власностi територiальної громади.

Перехiд до загальнообов'язкового соціального медичного страхування i його функцiонування на державних засадах є механiзмом, спроможним зберегти та упорядкувати систему безплатної медичної допомоги, забезпечити єдиний механiзм функцiонування усiх її ланок.

Список використаної літератури.

1. Страхування в Україні: Зб. норматив. актів, метод. та інформ. матеріалів. - К.: Правові джерела, 1996.

2. Україна. Закон. “Про страхування”. - К., 1996.

3. Авраменко О.: “Страхова медицина. Ми ще неготові до неї”: (Розмова з нач. упр. охорони здоров’я облдержадміністрації) // Київ. правда. - 1996.

4. Аконпян А. Спасут ли “страховочные ремни” бесплатную медицину?: (Мед. страхование в Рос.Федерации) // Президент. контроль. - 1995. - № 3. – С

5. Захаров И. Реформа здравоохранения требует серьезной корректировки: (О мед. страховании) //Независимая газета. - 1992.

6. Івасюк В. Система охорони здоров’я перетворена на комерційний притон: (Україна) // СамостійнаУкраїна. - 1993.

7. Понаморенко В. Страхова медицина: в чому її перевага? // Ваше здоров’я. - 1991. - № 6.

8. Попов П. Бюджет чи страховка: (Питання страхової медицини) // Дем. Україна. - 1993. -