родовища ще експлуатуються, але їхні запаси вже дуже вичерпано. Косівське і Кадобнянське га-зові родовища використовують для місцевих потреб. Крім перелі-чених газових родовищ у Прикарпатті виявлено ще ряд родовищ і газовиявів промислового значення. Це — Судово-Вишнянське, Не-мирівське, Солотвинське, Мукачівське, Іршавське та ін.
Зменшення видобутку газу в Передкарпатській нафтогазонос-ній області пояснюється вичерпанням газу із старих родовищ, не-раціональним виробленням значної частини родовищ, оскільки ве-лика кількість газу залишається під землею, а недавно відкриті нові родовища або малопотужні, або не розробляються зовсім.
Фахівці вважають, що в Прикарпатті можна збільшити видобу-ток газу, але для цього потрібно відновити запущені свердловини, поліпшити якість пошуково-розвідувального буріння, забезпечити бурові організації обладнанням для буріння свердловин завглиб-шки 5—7 тис. м.
Дніпровсько-донецьку газоносну область виявлено поряд з по-кладами нафти в Дніпровсько-донецькій западині. Основні родо-вища газу стали відомими у другій половині 60-х років. Дніпров-ське-Донецька нафтогазоносна область найбільша в Україні, на неї припадає 93,8 % видобутку газу країни. Основні родовища природ-ного газу розташовані у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське); Сум-ській (Рибальське, Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське); Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу станов-лять 785,4 млрд м3.
Найбільше із зазначених родовищ — Шебелинське, яке містить 80 % усіх запасів газу в Україні. Друге місце в Україні за запасами газу займає Західнохрестищенське газоконденсатне родовище, яке експлуатують з 1970 р. Гнідинцівське нафтогазоконденсатне родо-вище — одне з найпродуктивніших в Україні з 1960 р.
Геологорозвідники й сьогодні виявляють нові родовища газу, в тому числі в Луганській області, що свідчить про багатство надр Дніпровсько-донецької западини.
У Причорноморсько-кримській нафтогазоносній області від-крито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запа-сами 14,3 млрд м3. Найбільші з них: Голицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорн енське, Стрілківське. Тепер на дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних газових підви-щень (підземних і водночас підводних структур).
Специфічною рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації, а видобуток зорі-єнтований на найвигідніші умови експлуатації родовища.
Приблизно 4/5 природного газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним завданням є будівництво газосхо-вищ.
Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, — дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин.
Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промисло-вих газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля.
Основним напрямом ефективного використання природного газу, крім комунально-побутового сектору і широкого переведення на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержу-ють синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводів можна одержати 600—700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в бага-то разів перевищує ефект використання його як палива. На кому-нально-побутові послуги витрачається 17 млрд м3 газу, а на вироб-ництво електроенергії — майже 34 млрд м3 газу на рік.
4. Торфова промисловість.
Торфова промисловість є однією з найдавніших галузей палив-ної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумсь-кій, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській облас-тях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо. У сільському господарстві його засто-совують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, ма-сел, фенолів, креоліну.
У Карпатах і Поліссі, ряді районів Лісостепу як місцеве паливо використовують дерево.
ІІІ. Державна політика у сфері альтернативних видів палива.
Основними принципами державної політики у сфері альтернативних видів палива є:
сприяння розробці та раціональному використанню нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини для виробництва (видобутку) альтернативних видів палива з метою економії паливно-енергетичних ресурсів та зменшення залежності України від їх імпорту;
зменшення негативного впливу на стан довкілля за рахунок використання як сировини для виробництва альтернативних видів палива відходів різного роду діяльності, додержання екологічної безпеки виробництва (видобутку), транспортування, зберігання та споживання альтернативних видів палива;
підтримка розвитку науково-техніченої бази виробництва (видобутку) альтернативних видів палива, пропаганда науково-технічних досягнень у цій сфері;
підтримка підприємництва у сфері альтернативних видів палива на основі державного захисту інтересів підприємця;
пропаганда серед населення економічних, екологічних, срціальних та інших переваг виробництва (видобутку) і споживання альтернативних видів палива;
розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва, широке використання можливостей світової науки і техніки у сфері альтернативних видів палива;
запобігання штучному створенню монополій на ринку альтернативних видів палива, а в разі визнання в установленому законодавством порядку природних монополій здійснення контролю за їх діяльністю, недопущення зловживань монопольним становищем та обмеження монополізму, якщо необхідність такого обмеження не встановлена законодавством.
До альтернативних видів рідкого палива належать:
горючі рідини, одержані під час переробки твердих видів палива (вугілля, торфу, сланців);
спирти та їх суміші, олії, інше рідке біологічне паливо, одержане з біологічної сировини (у тому числі з поновлюваних відходів сільського та лісового господарства, інших біологічних відходів);
IV. Сьогодення паливно-енергетичного комплексу.
Україна за рахунок власного видобутку вуглеводнів задовольняє свої потреби у паливі лише на 20%. Тому на тлі такого величезного імпорту енергоносіїв відчутною підмогою може стати кожна нова вітчизняна оаза нафти чи газу. Жовтень 2000р. для геологорозвідників державного геологічного підприємства “Західукргеологія”, які ведуть пошуки і розвідку корисних копалин у західних областях України, став місяцем значних трудових здобутків: на двох свердловинах, що декілька років перебували на консервації, отримано значні промислові запаси природного газу. На початку місяця свої продуктивні горизонти на порівняно невеликій глибині (приблизно 900 метрів) розкрила свердловина Гуцульська, що на Прикарпатті. Крім того , нещодавно під
