в цілому повинна містити в собі достати! економічні стимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їх оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика, державна підтримка здійснюваних підприємствами великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди; їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.
Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Вплив останніх конкретизується у таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.
Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що мають бути залучені до певної праці у перспективному періоді).
Саме трудові ресурси, реальні та потенційні, є одним з головних об'єктів управління на рівні як макросистем (держава, регіон, галузь), так і мікросистеми (підприємство). Управління трудовими ресурсами підприємства охоплює певні етапи (рис, 4.1).
Для характеристики усієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий колектив *).
Роки незалежності дали свої позитивні результати в усіх сферах суспільного життя в Україні, крім економіки. Економіка сьогодні знаходиться в стадії, яку деякі економісти не без підстав називають катастрофічною і яка може перерости в колапс. Підприємства належним чином не поновили розірвані територіальні і галузеві зв’язки.
Сьогодні відсутні мета й орієнтири трансформування суспільства, по суті немає прогнозів щодо соціальноекономічного розвитку країни. Сучасний етап розвитку в Україні свідчить, що формуванню соціальноорієнтованого ринкового середовища не сприяє існуюча система управління, яка є громіздкою і неефективною.
Основою господарського комплексу нашої країни є мікроекономічний рівень, а саме рівень підприємств. На рівні підприємства найповніше проявляються усі економічні відносини. Підприємство є проміжною ланкою в системі економічних інтересів, які виникають у взаємозв’язках між певним підприємством та іншими підприємствами, між адміністрацією підприємства і трудовим колективом, між державними органами управління і підприємством.
Характерною ознакою роботи підприємства в ринкових умовах господарювання є його економічна відособленість, організація фінансово-господарської діяльності на госпрозрахункових засадах.
У зв’язку з цим визначення прибутку має особливе значення. Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної та інноваційної діяльності. Він стає фактором удосконалення відносин власності. Під час проведення роздержавлення і приватизації більшість громадян України стали власниками-акціонерами підприємств. Однак власники, які не отримують відчутної винагороди за свій капітал, є такими лише номінально.
Прибуток є важливим інструментом переливання капіталів до галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та концентрації фінансових ресурсів на тих підприємствах, адміністрація і власники яких здатні ефективно порядкувати ними.
У комплексі проблем, пов’язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб’єктів. Перехід діяльності підприємств на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.
Реальний прибуток, що його отримує підприємство - це лише частина балансового прибутку, яка виконує функції прибутку. З різних причин у балансовому прибутку відображаються не тільки чистий дохід підприємства, але й частина витрат виробництва.
У нерозвиненій системі ринкових відносин балансовий прибуток не відображає реальної ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств, оскільки його обсяг формується не тільки за рахунок утворюваного національного доходу, а й раніше створеного національного багатства. Встановлений законом порядок обчислення балансового прибутку передусім переслідує мету утворення податкової бази. Однак економічним інтересам власників, акціонерів та інвесторів відповідає лише та частка балансового прибутку, яка може бути джерелом самофінансування та матеріальної винагороди. Тому під реальним прибутком слід розуміти частку балансового прибутку, що реально виконує функції прибутку.
В умовах інфляційної економіки традиційні методи аналізу результатів фінансової діяльності підприємств не дозволяють дати їх точної оцінки. Чим вищі темпи інфляції, тим вища доля уявного прибутку в одержаному балансовому прибутку, тим більшою мірою викривляється реальна ситуація в економіці. Це насамперед пов’язано з недостатніми відрахуваннями до амортизаційних фондів та необхідністю постійного поповнення облікових коштів.
Проведений аналіз роботи підприємств західного регіону України виявив, що балансова вартість їх основних фондів останнім часом була у 10-20 разів нижча, ніж ціни покриття. При заниженні балансової вартості основних фондів підприємства не в змозі формувати амортизаційний фонд, достатній для поповнення основних фондів, що вибувають. Нестача коштів амортизаційного фонду змушує підприємства витрачати левову частину прибутку для забезпечення простого відтворення основних виробничих фондів. На поверхні економічних явищ витрати прибутку для утворення основних фондів відображають розширене відтворення, але фактично відбувається процес простого відтворення і здебільшого не в повному обсязі. У ситуації, яка
