Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, знижен-ня абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адмініс-тративних районів, низький рівень ефективності використання робо-чої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу нау-кових досліджень і практичних заходів щодо раціонального викорис-тання ресурсів живої праці не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досяг-нень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку еконо-міки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі нау-ково обгрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.

Нині значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підви-щення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціаліза-ція виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо великий ефект при розміщенні підприємств у райо-нах, де трудових ресурсів не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного персоналу з наступним його пере-розподілом у галузі матеріального виробництва і сферу послуг.

2. Проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання трудових ресурсів у сільському господарстві. В бага-тьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн чол., що становить майже 21,1 % середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві. Причини такого дефіциту не однозначні. На-самперед різко погіршилася віково-статева структура сільського на-селення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва та оплати праці. .Все це потребує ви-сокого рівня зайнятості населення в сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив із сіл трудових ресурсів, на-самперед молоді та кваліфікованих працівників.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у коопе-ративах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуаль-ною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострю-ються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

Скорочується чисельність працівників у матеріальному вироб-ництві, водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуально-му та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості — кооперативи для виробництва товарів і послуг та індивідуальні се-лянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особис-тих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Одночасно в країні зростає безробіття. Тому в сучасних умовах необхідно шукати додаткової можливості для розширення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що по-пит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створення нових і розширення діючих підприємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зай-нятості населення.

3. Проблема безробіття.

Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки праце-здатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

Формування ринкових відносин призвело до зменшення потре-би в кадрах у державних адміністраціях і установах та до одночас-ного збільшення чисельності працівників, вивільнених з суспільно-го виробництва. При цьому проблема нестачі робочої сили на ок-ремих підприємствах відносна, насправді існує приховане безро-біття, що виникло внаслідок нераціональної організації праці, відво-лікання робітників і службовців від основної діяльності. Значна час-тина робітників і службовців перебуває у вимушених відпустках.

За даними Міністерства статистики України, на кінець 1995 р. зареєстровано 126,9 тис. безробітних.

Заслуговує на увагу питання про розподіл безробітних за віком і освітою. Так, на 1 листопада 1995 р. безробітними у віці 18— 19 ррків було понад 4,8 тис. чол., 20—29 років — 22,7 тис. Отже, майже половину безробітних України становить молодь до ЗО ро-ків, з них 63,4 тис. чол„ або 73 % — жінки. Серед безробітних мають вищу освіту 24,2 тис. чол., середню спеціальну — 25,1 тис., загальну середню — 18,9 тис. Поряд з цим спостерігається тенден-ція до зниження освітнього рівня безробітних (зменшилася частка безробітних, які мають вищу і середню спеціальну освіту).

Проблема безробіття стає дедалі серйознішою, кількість безро-бітних постійно зростає.

ІІІ. Регіональні організації працевлаштування.

Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а також забезпечити соціальний захист тимчасово безро-бітного населення, на всій території України створено центри зай-нятості населення.

На державну службу зайнятості покладаються:

аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на ро-бочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями республікан-ської та територіальних програм зайнятості населення, забезпе-чення реалізації їх;

облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги у пошуках роботи та працевлаштуванні;

забезпечення населення достовірною, повною та оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

професійна орієнтація та консультації населення, у