Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільна необхідного робочого часу, називають законом вартості.

Проте фактичні витрати робочого часу на певне благо у різних товаровиробників неоднакові. Це пов'язано зі знаряддям праці, яке використовується, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем умін-ня та підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість.

Час, витрачений працівником на виготовлення певного то-вару, називають індивідуальним робочим часом.

А мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільне необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку, застарілу технологію, не удосконалюють своїх професійних знань, працюють без всілякого напруження. Це б супе-речило прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніко-ли не досягло сучасного рівня цивілізації.

Суспільне необхідний робочий час є мірилом вартості товару тому, що являє собою час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільне нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці.

Суспільне нормальними умовами є ті, за яких створюється пере-важна більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найбільш типо-вими в суспільстві. Якщо, скажімо, для пошиву одягу використову-ються ручні швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на електроенергії, то на виготовлення певної споживної вартості при середній умілості та напруженості праці витрати бу-дуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — 10 год і вироблятиме 100 тис. одиниць товару, третя — 8 год і вироблятиме 8 тис. одиниць товару. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.

Наведений приклад свідчить, що реалізація товарів за їхньою сус-пільною вартістю призведе ось до чого. Перша група товаровироб-ників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці го-тової продукції додатково втрачатиме 2 год, а третя група, навпаки, 2 год виграватиме, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різноманітні за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовляються працею, що не потребує спеціальної підготовки, використання складних знарядь праці, тоб-то є результатом простої праці. Інші ж потребують застосування най-новітнішої техніки, а також праці, заснованої на високій професійній їстерності, глибоких спеціальних знаннях, високій загальній куль-зі виробника. Інакше кажучи, такі вироби є результатом складної Іаці. Як же відбувається обмін товарів, що є результатами простої | складної праці?

У процесі реалізації товарів у будь-якій країні в певний період її розвитку проста праця є вихідною базою, до якої прирівнюються всі І піди складної праці. Іншими словами, складна праця — це помно-жена проста праця. За одиницю часу складна праця створює більшу нартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до сус-мільно необхідних.

Таким є механізм дії закону вартості в умовах товарного вироб-Іцтва епохи вільної конкуренції.

ФУНКЦІЇ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

Закон вартості в умовах розвиненого товарного виробницт-ва діє як закон цін. Зумовлено це тим, що вести прямий облік кожно-го товару в робочих годинах неможливо. Таким може бути лише опо-середкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді гро-шей. Кожний знає, скільки суспільно необхідної праці втілено в зо-лоті, яке виконує цю роль.

Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

Функція закону вартості як стихійного регулятора виробниц-тва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприк-лад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде ви-щою, ніж вартість. Той, хто виробляє подібні товари, отримуватиме більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу, сус-пільної праці. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість. Розпочинається зворотний процес: згортається виробництво і відбувається перелив капіталу, усіх елементів виробництва у галузі, де суспільна потреба не задоволь-няється.

Функція закону вартості як рушійної сили полягає в тому, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні витрати виробництва. Хто це робить і досягає менших витрат виробництва, ніж суспільні витра-ти, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати позиції на ринку, товаровиробник має постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції. Все це сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню сус-пільної продуктивності праці.

Закон вартості активно впливає на соціальну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на таких, хто збільшує масштаби виробництва, і на таких, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товарови-робників, але особливо дрібних і середніх, посилюючи між ними майнову диференціацію. Терпить банкрутство і розорюється та гру-па товаровиробників, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І, навпаки, товаровиробники, в яких