План

1. Товар як первісний елемент процесу виробництва.

2. Основні властивості товару.

3. Існуючі теорії вартості товару.

Використана література.

1. Товар як первісний елемент процесу виробництва

Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці — роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу.

Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу виробництва та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху пізнього. Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства.

Однак ц ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. на зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом. Товарне виробництво — це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами.

Виробництво товарів - особиста справа кожного приватного товаровиробника. Приватна власність роз'єднує товаровиробників. Водночас суспільний поділ праці надає праці суспільний характер, зв'язує між собою незалежних приватних товаровиробників. У результаті виникає і розвивається глибоке протиріччя між приватною і суспільною працею. Приватна власність неминуче викликає стихійний розвиток товарного виробництва, породжує конкуренцію між товаровиробниками. І лише на ринку, у процесі стихійного обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер праці виробників, їхня залежність один від іншого. Тільки обмін установлює, наскільки необхідний даний товар суспільству. Якщо суспільству не потрібний продукт даного виду конкретної праці, то воно не визнає його і як частку суспільної праці.

Оскільки продукти виробляються як товари, виникає необхідність реалізовувати їхню вартість, одержати за них інший товар. Проте якщо зроблена така споживча вартість, що не відповідає суспільній потребі, платоспроможному попиту, товар не буде проданий і праця, витрачена на його виробництво, не буде визнана суспільством. На ринку стихійно відбувається процес суспільного обліку праці. Успішна реалізація товарів одними товаровиробниками суцільно і поруч порушує інтереси інших, що недостатньо пристосувалися до потреб суспільства й умовам ринку. У процесі конкуренції одні товаровиробники збагачуються, а інші розоряються і гинуть.

Протиріччя між приватною і суспільною працею відбивається в протиріччі між конкретною й абстрактною працею. Товар, будучи єдністю споживчої вартості і вартості, у той же час укладає в собі протиріччя між ними. Це протиріччя між приватною і суспільною працею носить антагоністичний характер. Воно являє собою основне протиріччя простого товарного виробництва. За умови капіталізму це протиріччя стає ще більш гострим і розвивається в протиріччя між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичної форми присвоєння.

Протиріччя між приватним і суспільним характером праці є вихідним моментом усіх протиріч приватного товарного виробництва. Вульгарна політична економія зображує приватновласницьке товарне господарство як гармонійне, де товаровиробники нібито просто обмінюються послугами. На ділі ж приватновласницьке товарне господарство роздирається непримиренними, антагоністичними протиріччями, що в умовах стихійного характеру розвитку і конкурентної боротьби призводять до збагачення невеличкого числа власників за рахунок руйнування і загибелі величезної маси простих товаровиробників.

Реалізація товару гасить протиріччя між приватною і суспільною працею. У результаті створюються матеріальні умови для виробництва нових товарів. Тим самим протиріччя між приватною і суспільною працею щоразу відтворюється.

2. Основні властивості товару

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини;

2) придатність для обміну на інші товари.

Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини одні з них задовольняють потреби у їжі (хліб, молоко, м'ясо), другі — в одязі (пальто, костюм, сукня), треті — у засобах пересування (тролейбус, метро, автомобіль), четверті — у послугах культурного призначення (книги, газети, кінофільми).

Особливе значення в економічному житті мають споживні вартості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Однак певні з них, наприклад борошно, цукор, картопля, вугілля, можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби або вироблення крохмалю, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо її