7* | Українсько-Чорноморський ТВК | Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Миколаїв, Херсон | Ресурсно-виробничі цикли: біопромисловий, гірничо-промисловий — з урахуван-ням перспективи. У ресурс-но-виробничому циклі При-мор'я виокремлюються ри-богосподарський примор-ський, морегосподарський, морської хімії, мінерально-будівельної сировини, наф-тогазодобувний. Українсько-Чорноморський РППК спе-ціалізується на зовнішньо-торговельних морських пе-ревезеннях, суднобудуванні, океанічному рибальстві, переробці експортно-імпортної сировини (глино-зему, фосфоритів, бокси-тів) , а також продовольчої сировини (зерна, цукру-сирцю)

8* | Азовський РППК | Маріуполь, Керч | Спирається на освоєння природних ресурсів, припор-тову металургію, суднобуду-вання, внутрішньоторгове-льні морські зв'язки, розви-ток морекультури й товарного риборозведення у приморській зоні. ЕВЦ: рибогосподарський цикл на основі прибережного ри-бальства й морекультури, пірометалургійний цикл чорних металів

Портово-промисловий комплекс (ППК) — це форма територі-альної організації морського господарства й прилеглого примор'я, взаємопов'язане й взаємообумовлене, планомірно сформоване об'єд-нання морських портів, промислових підприємств, приморських се-лищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв'язків. Внаслідок такого поєднання маємо додатковий соціально-економічний ефект за рахунок групування морських портів і промислових підприємств згідно з їхнім транспортним та економіко-географічним розташу-ванням у приморській зоні; тривалістю міжгалузевих зв'язків; ско-роченням транспортних витрат; комплексним використанням усіх ресурсів; раціональним поєднанням територіально-галузевої та про-грамно-цільової засад керування.

ППК утворюються у контактній зоні "суходіл-море" й викори-стовують переваги розташування ресурсів не лише прилеглої тери-торії, але й акваторії (рис. 2.1, 2.2).

Основні типи ППК:—

океанічний, зорієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану (наприклад, океанічне рибальство, добу-вання залізо-марганцевих конкрецій тощо) та зовнішньоекономічні морські торговельні зв'язки;—

морський (прибережний), пов'язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального шельфу (морський нафто-й газовидобуток, прибережне рибальство, морекультура);—

приморський, зорієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом (у Росії це — освоєння Крайньої Півночі вздовж Північного морського шляху, Крайньої Півночі Канади, Аляс-ки США).

У світі існує багато портово-промислових комплексів, як у роз-винених країнах, так і в тих, що розвиваються. У розвинених країнах вони, як правило, орієнтовані на зовнішньоекономічні зв'язки та імпорт сировини. В країнах, що розвиваються, ППК мають експорт-ну орієнтацію.

Найбільшим у світі є ППК на базі Європорту у Роттердамі, що має вантажооборот близько 300 млн т/рік, обслуговує понад 300 ти-сяч морських та 250 тисяч річкових суден. Його гінтерланд поширюєть-ся не тільки на Нідерланди, а й на Бельгію, ФРН, Люксембург, Швейца-рію та Австрію. Після будівництва каналу Рейн — Майн —Дунай зона його економічного впливу поширилась і на придунайські країни. Спеціалізація цього ППК: припортова чорна металургія, прийом знач-них обсягів нафти, нафтопереробка, судноремонт та суднобудування.

РОЗДІЛ 11. ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ: ОСНОВНІ ЗАСАДИ РОЗМІЩЕННЯ Й РОЗВИТКУ

11.1. Поняття, сутність та складові виробничого комплексу й виробничої інфраструктури.

11.2. Промисловий комплекс України та його структурні складові.

11.3. Особливості розміщення й розвитку агропромислового комплексу України.

11.1. Поняття, сутність та складові виробничого комплексу та виробничої інфраструктури

Виробничий комплекс, як складова частина національної еко-номіки, являє собою цілісну сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфра-структури та організаційною системою управління господарством. При цьому сама національна економіка може розглядатися як систе-ма, сформована учасниками економічного циклу суспільного вироб-ництва, які виробляють товари й послуги, а також приймають участь в їх обміні, розподілу й споживанні в межах країни. Інтегральним показником оцінки економічного розвитку національної економіки є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характери-зує рівень розвитку продуктивних сил країни, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. В регіональному вимірі інтегральним показником економічного розвитку є виробниц-тво валової доданої вартості (ВДВ). Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах - переважну ча-стку послуг.

Національна економіка характеризується організаційно-еконо-мічною, соціально-економічною (інституціональною) та виробничо-технологічною структурами, які відображають внутрішні співвідно-шення її складових з точки зору організації виробництва, розподілу форм власності та існуючих його технологічних циклів. Виробничі комплекси виділяються за організаційно-економічними та вироб-

ничо-технологічними ознаками. Інституціональна структура справ-ляє помітний вплив на ефективність функціонування виробничого комплексу.

Виробничий комплекс характеризується структурою вироб-ництва — співвідношенням між його галузями, яке виражає госпо-дарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Структура ви-робництва визначається як натуральними, так і вартісними показни-ками (валовий внутрішній продукт, валова додана вартість, чи-сельність зайнятих, вартість основного капіталу). Вона характери-зується галузевими, територіальними, відтворювальними про-порціями, а також пропорціями міжрегіонального товарообміну. Ос-новою для виділення виробничих комплексів є сукупність галузевих пропорцій суспільного виробництва. При цьому галузь господарст-ва являє собою цілісну сукупність організацій та підприємств, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі суспільного поділу праці. Територіальна структура виробництва відображає виробничі пропорції у певних галузях виробництва між різними територіями країни.

В залежності від ролі галузей у національній економіці виділяють сфери виробництва товарів та виробництва і надання по-слуг.

Виробничий комплекс є складовою сфери виробництва то-варів і послуг, включаючи в себе види виробничої діяльності, які створюють матеріальні товарні блага (промисловість та сільське господарство), а також виробничу інфраструктуру (наука і наукове обслуговування, будівництво із супутніми галузями, матеріально-технічне постачання, складське господарство, заготівлі, транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва).

Інші галузі, пов'язані з товарним виробництвом (торгівля, по-бутове обслуговування, громадське харчування), а також сукупність галузей господарства, які здійснюють функції по наданню послуг населенню (житлово-комунальне господарство, громадський транс-порт і зв'язок по обслуговуванню населення, освіта, охорона здо-ров'я, культура і мистецтво відносяться до соціального комплексу країни.

Окремо виділяються за функціональними ознаками державна організаційно-управлінська інфраструктура (органи управління, су-дової влади, внутрішніх справ і оборони), а