Для сучасного етапу розвитку зв'язку характерне зближення інформаційних та телекомунікаційних технологій, висока ступінь їх взаємозалежності. Згідно сучасній класифікації, зв'язок поділяють на документарний та електрозв'язок. Документарний зв'язок вклю-чає діяльність, пов'язану з прийманням, обробленням, перевезенням і доставкою поштових відправлень, грошових переказів. Елек-трозв'язок включає діяльність, пов'язану з передаванням або прий-манням знаків, сигналів, письмового тексту, зображення і звуку, повідомлень будь-якого виду по радіо, дротовими, оптичними та іншими електромагнітними системами: передавання й прийняття телеграм, включаючи факсимільні, телефонних та радіотелефонних розмов, радіо- і телепередач, забезпечення радіо- і супутникового зв'язку, а також обслуговування засобів і споруд зв'язку. Елек-трозв'язок поділяється на дротовий та бездротовий.

Рівень розвитку засобів зв'язку цілком залежить від розвитку науки та продуктивних сил у цілому. Недостатній рівень розвитку засобів зв'язку призводить до зниження темпів економічного зро-стання, гальмує виробництво валового внутрішнього продукту та піднесення життєвого рівня населення. Дана галузь є такою, що найбільш динамічно розвивається серед усіх сфер господарської діяльності. У структурних змінах, які відбуваються в галузі зв'язку, провідними є фактори науково-технічного прогресу. Вони виклика-ють заміну телефонними розмовами та електронною поштою (у ви-гляді E-mail, голосових та SMS - повідомлень мобільного зв'язку)

традиційні листи й телеграми, заміну газет і журналів, як джерела інформації багатоканальним телебаченням та радіомовленням, елек-тронними публікаціями на Інтернет-сторінках.

Так, замість трьох-чотирьох каналів телебачення, які можна було прийняти в містах України за допомогою звичайного теле-приймача на початку 90-х років, їх кількість збільшилась на поря-док. Зокрема, в мережі кабельного телебачення у великих містах (Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг та ін.) можна прийняти до трьох десятків каналів (з них біля двадцяти - українською й російською мовами). З урахуванням розвитку супутникового, кількість каналів телемовлення, які можна прийняти в Україні сягає сотень й обмежується можливостями теле-приймача. На території, де проживає більша частина населення Ук-раїни, кількість популярних каналів радіомовлення в загальнодо-ступному ультракороткохвильовому діапазоні перевищує десяток. Свою частку у зміну структури послуг зв'язку вклали зміни способу життя, викликані ринковими відносинами. Відносно неприбуткові періодичні видання припинили своє існування, або різко зменшили тиражі, а їх аудиторія читачів, серед яких левову частку складали пенсіонери та люди похилого віку, змінили структуру особистого споживання у бік товарів першої необхідності. Згідно з основними світовими тенденціями, за останні 15 років частка поштових та теле-графних послуг в Україні зменшилась з 43% до 18%, в той час, як послуги телефонного зв'язку збільшились з 44% до 73%. Причому зростає кількість та покращується якість послуг по прийому та пере-дачі телевізійних та радіопрограм, електронного зв'язку, в той час, як частка послуг дротового мовлення, спецзв'язку та фельдзв'язку постійно знижується. Однак існування та розвиток традиційних за-собів зв'язку не є проблематичним, оскільки вони є найбільш надій-ним засобом передачі повідомлень і не залежать від наявності елек-тро- та радіокомунікацій.

У країні спостерігається значна регіональна диференціація у показниках розміщення та розвитку продуктивних сил галузі. Так, у відправленні газет та журналів на столицю України припадає майже 40%. Це пояснюється помітною територіальною диференціацією до-ходів населення, а також тим, що Київ є найбільшим діловим та культурним центром країни. Значною є частка Києва і в розвитку нових видів зв'язку — електронної пошти, Інтернету, мобільного

зв'язку, пейджингу. На Київ припадає 11,3% телефонних апаратів домашнього користування. На частку Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей припадає відповідно 8,3%, 7,8% та 6,7% до-машніх телефонних апаратів. Таким чином найбільш розвинуті про-мислові області припадає більше третини всієї кількості телефонних апаратів.

Для зв'язку України характерними є всі недоліки розвитку продуктивних сил інфраструктури у трансформаційному періоді: нерівномірна щільність охоплення території послугами, фізичний знос і моральне застаріння обладнання, низький рівень розвитку цифрової первинної мережі, недостатня кількість телевізійних ка-налів для потреб державного і комерційного мовлення на більшості географічної території країни, висока питома вага ручної праці в поштовій галузі, а також низька якість поштових послуг, помітні територіальні диспропорції у рівні розвитку галузі в цілому в індустріальних регіонах та на периферії.

На початок 2000 -х років існуюча в Україні первинна мережа, а також найбільш розгалужені вторинні мережі телефонного і теле-графного зв'язку оснащені переважно достатньо застарілими анало-говими системами передачі і таким же комутаційним обладнанням. Цим системам притаманна низька якість каналів зв'язку, особливо помітна при передаванні дискретних сигналів. Пріоритетним на-прямком розвитку первинної мережі є будівництво магістральних цифрових волоконно-оптичних (ВОЛЗ) та радіорелейних (ЦРРЛ) ліній зв'язку, які забезпечують значно більшу пропускну спро-можність ліній зв'язку (на два-три порядки).

Для систем персонального радіовиклику (радіопейджингу), оптимальних для використання у службах оперативного виклику, перспективними є стандарти ERMES та FLEX.

Мережі стільникового зв'язку, які поступово витісняють з ринку комунікацій радіопейджинг, для підвищення якості та збіль-шення асортименту послуг, розвиваються через використання нових діапазонів радіочастот та способів доступу до мереж, а також впро-вадження сучасніших, порівняно з широко вживаними зараз в Ук-раїні, стандартів.

На даний час в Україні поки що найбільшу територію покрит-тя мають мережі аналогового стільникового зв'язку достатньо за-старілого стандарту NMT-450, доступ до яких надає компанія UMC.

Тому в Україні, згідно з концепцією розвитку рухомих мереж зв'язку, більш перспективними визнано цифрові стандарти другого покоління GSM-900 (EGSM-900) та DCS-1800 (GSM-1800), які вже впроваджуються переважною кількістю операторів і мають цілу низку переваг, зокрема — широкі можливості міжнародного ро-умінгу (доступу до мережі стільникового зв'язку відповідного стан-дарту поза межами покриття власного оператора за кордоном Ук-раїни). Поки